Корупція, російська мова і матюччя: що далі?

Мова - це не лише засіб спілкування. Дуже часто вона оголює світ людини, засвідчує її цінності, освіту і культуру, рівень ставлення до держави, закону і тих, за чий рахунок вона звикла жити. Тож коли ми чуємо з матеріалів резонансних корупційних справ російську мову, перемішану з обсценною лексикою, цинізмом та зневагою, то маємо справу не просто з «особливостями приватного спілкування». Перед нами - інша мова. Її імʼя - «безкарність».

Це мова тих людей, які роками жили у системі координат, де державне означало «нічиє», бюджетне - «можна вкрасти», посада - «можна монетизувати», а Україна - територія для заробітку. Тож саме тому так важливо називати речі своїми іменами, особливо в умовах війни.

Зауважу, що сама по собі російська мова, якою все менше розмовляють в Україні, сама по собі не робить людину корупціонером. Тим не менш, російськомовне середовище частини старої політичної, чиновницької та бізнесової «еліти», а також частина нинішньої молоді, десятиліттями формувалося в колоніальній системі координат, де українське було другорядним, державне - чужим, а власний народ - ресурсом. І навпаки: там, де українською мовою часто говорили про державність, гідність і відповідальність, у кабінетах «рішал», посередників і ділків, які лиш встигають змінювати одні партквитки на інші, нерідко панував інший словник: жаргонний, обсценний, злочинний. І не треба робити вигляд, що між мовною русифікацією, радянською спадщиною, культурою кримінального «договорняка» та корупційною вседозволеністю не існує жодних зв’язків.

Вони є, адже деколонізація - це не лише демонтаж пам’ятників. Це - демонтаж звички жити за поняттями замість закону. Це звільнення від колоніального комплексу, за яким українська мова - «для офіційних заходів», а справжні «серйозні справи» треба вирішувати російською.

Саме тому в українській державі українська повинна бути не тільки мовою урочистостей. Вона має бути мовою скрізь: державного управління, освіти, науки, бізнесу, війська, суду, відповідальності, гідності та перемоги. Маємо закон, але ж до нього має бути його виконання.

А ще нам давно час зрозуміти: боротьба з корупцією починається не лише з обшуків, підозр і вироків. Вона починається з повернення поваги до держави, закону, людини, суспільства і власного слова. Бо там, де роками панує мова хамства, цинізму й вседозволеності, рано чи пізно з’являються ті, хто переконаний: державу можна обдурити, закон - обійти, бюджет - «розпиляти», а народ - послати. Саме тому Україна повинна остаточно вирости і з цієї «культури». Це теж частина нашої деколонізації, очищення, справедливості та перемоги.

Бо мова держави, яка бореться за свою свободу, має бути мовою гідності, а не безкарності. Борімося - поборемо!