Під прапором Незалежності

Для нашого прекрасного народу 35-ліття відновлення Незалежності України – історичні часи національного пробудження і духовного відродження, важких потрясінь і складних трансформацій, історичних подій та шалених викликів.

Здобувши державність, яка не стала легким подарунком після століть імперського поневолення, червоного терору, Голодомору і репресій, чимало вчорашніх партійних діячів, які, нашвидкуруч замінивши портрети в кабінетах, жевріли дружбою з москвою та поверненням червоної епохи, новим життям зі старими можливостями. Це вони висміювали нашу свободу, не пускали першого президента на «свої» підприємства, саботували перехід на нові економічні рейки, різали державне майно та масово звільняли людей. На Миколаївщині таких совкових блазнів, які, одягнувши малинові піджаки, возсідали в місцевих радах і були на чолі компаній, розкусили не відразу, хоча вже тоді проглядалася сумна перспектива краю корабелів, хліборобів і портовиків. Це тими ж руками московські нувориші знищували ЧСЗ та інші підприємства стратегічного призначення, роздирали ракетні шахти та «героїчно» різали бомбардувальники, добудовували «Москву» та блокували навчання військ НАТО на Широколанівському полігоні, брехали про «сорти українців», закривали книгарні та висміювали «бандерівців», які «не давали їм жити». Чи не вони, ставши штатними працівниками «руського мира», канонізували катерину і потьомкіна, підносили жертви комуністичним ідолам, розповідали про «город русской слави», досі гріючись на лазуровому Середземномор’ї?

Тим часом у Кремлі готували плани з окупації України. На щастя, це не вдалося ані в роки Помаранчевої революції, ані в часи Революції Гідності, хоча держава, в якій гинули Герої Небесної Сотні, була над прірвою брехні та зрад. Занадто високу ціну заплатила Україна за окупацію Криму, Донецька і Луганська. А вона могла би бути значно більшою, якби не шалена згуртованість, сила та опір народу як у 2014-му, так і в 2022-му році, коли розпочалось широкомасштабне вторгнення. Шана безстрашним захисникам, які першими вирушили на Чонгар, тримали Донецький аеропорт, визволяли Червоний Лиман, відбивали Маріуполь і Слов’янськ, штурмували Савур-Могилу та інші висоти, героїчно здійснивши доленосний рейд та інші блискучі спецоперації. Наші герої не дали захопити південь України, зберігши країну та, безперечно, мільйони світлих доль.

13-й рік російсько-української війни, яка з 24 лютого 2022 року набула ознак світової, – це час великого горя, болю і втрат. Водночас це період справжньої єдності, спротиву і незламності. Дух свободи, який не скорити ракетами, танками чи імперськими амбіціями, - у крові мільйонів вільних громадян. А шлях боротьби, на якому з переконаннями, впевненістю і вірою йдемо до перемоги, – великий. 13-й рік війни – про виборене право України бути собою: сильною, згуртованою, демократичною, вільною. Це вибір розмовляти українською мовою, мати своїх Героїв, жити в рідному місті, утверджувати культуру, духовність та ідентичність. Це опір ворогу, визволення держави, боротьба з пропагандою. Це міжнародна співпраця, безпекові ініціативи, світове лідерство. Це притягнення вбивць, корупціонерів, злочинців, а також іншої підлої наволочі, яка нещадно краде під час війни, до кримінальної відповідальності. Це народження покоління нескорених, вольових і сильних людей. Пройшовши горнила війни, маючи воєнний досвід, знаючи ціну життя і свободи, справжні титани України – наша найголовніша цінність, справжні лицарі духу.

Ми долаємо найскладніший марафон історії від пострадянського суспільства до справжньої української політичної нації. Наш вибір – ЄС і НАТО, основа – міцне громадянське суспільство, національна єдність, верховенство права, сильна економіка, сучасна освіта і стійкі громади, «золото» - правічні цінності, які посилюють військо, гартують волонтерство, торують назустріч перемозі, надихають на рух, зміни, поступ. Основа ж ідентичності – українська мова, якою спілкується рекордна кількість громадян. Пишаюся, що в моєму рідному місті, що стоїть на тисячолітній цитаделі з часів Трої, - повага до минулого, знань і духовності. Миколаївщина – наш спільний дім. Україна – форпост свободи Європи, держава вільних і гідних громадян.

Шана батькам-засновникам держави, які відродили українську незалежність. Для нашого краю це – Білий, Головатий, Даль, Аркас, «Театр корифеїв», Бенардос, Леонтович, Черкасенко, Бойко-Блохин, Яната, Бердник, Вінграновський, Александров, Антонюк, Фоміних, Кремінь, Озерний, Вадатурський, сила-силенна інших голосів авторитету і звитяги. Щира підтримка розумній молоді, яка, засвоївши уроки минулого, допомагаючи винаходами фронту, підносить нову, європейську, незламну Україну.

Пам’ятаймо трагедії Зеленопілля, Іловайська, Авдіївки, Мар’їнки, Бахмута. Згадаймо героїчну оборону Маріуполя, Харкова, Миколаєва, Києва, Баштанки та Вознесенська. Кожен міліметр землі – це рідна Батьківщина.

Вічна слава всім, хто поклав свої життя за націю. В першому ряду – незабутні Герої України. Кривоносов. Чибінєєв. Кукурба. Бедзай. Матуляк. Храпко. Чобану. Мороз. Торшин. Малофєєнко. Мурашко. Благовісний. Риков. Шкурнов. Козлов. Волощук. Бохонок. Це на їх прикладах зростають покоління українців, які рятують долі військовополонених, викрадених дітей і цивільних. За кожним із них, хто в пекельних російських бухенвальдах, – гідність, право на життя, а також їхні родини, що чекають. Боротися за них – не дозволити диявольському полону стати «зникненням». Повернути їх – спільна відповідальність.

Низький уклін Героям-захисникам, які боронять вільну, соборну, успішну державу, свободу і її майбутнє. Вони – справжні Герої нації. Люди свободи. Лицарі. Прометеї.

З Днем Державного прапора! З Днем Незалежності!

Слава Україні!