Один день мобільної групи Культурного десанту

Наша мобільна група, яка складається з військовослужбовців і входить до складу Культурного десанту, якій є підрозділом Культурних сил. Така вона – армія: тут кожен належить до якогось підрозідлу, якій є частиною чогось більшого і так до найвищого рівня – Сил оборони України.

Я – командир мобільної Мирослав Кувалдін, яка працює на Миколаївщині. Мабуть ви про мене чули. А якщо ні – то, ось коротко про мене. За рік до набуття Україною незалежності я заснував гурт “The Вйо”, пісні якого мали успіх і в Україні, і у Європі. За свою творчу діяльність я написав понад 200 пісень, які співав я сам, і які співали Анжеліка Рудницька, Ірина Білик, Оля Полякова, Солоха, Лайма Вайкуле, дитячий ансамбль «Зернятко» та інші. У лютому 2022 року я став добровольцем – вступив до 69 ОБТрО ЗСУ. Був бойовим медиком, діловодом… У кінці 2023 року мене перевели до Культурного десанту.

Тепер трохи про Культурний десант. Армійською мовою ми займаємось морально-психологічним забезпеченням військовослужбовців засобами патріотичних культурних заходів». Цивільною мовою наша робота – піднімати нашим побратимам і посестрам настрій, давати їм можливість відпочити після бою або від рутини військової служби. Ми приїжджаємо до них і привозимо з собою нашу творчість: пісні і вірші, книги та історії… 

Наші виступи зазвичай проходять у доволі інтимній атмосфері: буває для трьох, буває для десяти військових. Самі розумієте, чому ми не збираємо великі зали біля лінії фронту. І хоча я трохи сумую за масштабными концертами, вважаю, що такий формат найбільш правильний зараз. Бо тут немає бар’єру межу артистом і глядачем. Як власне і має бути, адже фактично всі “культурні десантники” – теж військові, які мають бойовий досвід. 

Про них я розповім трохи згодом, а зараз – трохи про Культурні сили. 

Культурні сили – це міжнародна платформа, яка об'єднала військових і цивільних, митців і громадських діячів, підприємців і освітян у спільній праці для розвитку нашої культури і поширення її за кордоном. “Силі - культуру, культурі – силу” – це наш девіз. Але про це я розповім іншого разу, бо тема дуже обширна.

А зараз я хочу розповісти вам про один день роботи нашої мобільної групи Культурного десанту. Для нас це було 18 годин, а ви побачите його за 10 хвилин :) 

Отже, ми починаємо…

5:45 - Це час, коли я зазвичай прокидаюсь. З віком вставати рано стало простіше. Ба навіть більше – мені це подобається, адже є трохи часу, коли ти належиш сам собі (скажу вам по секрету – в армії це велика цінність). 

Привівши думки до ладу, треба попіклуватися і про тіло. 

Невеличка руханка і в душ. Я встав раніше всіх, тож душ – виключно мій.

6.15

Час писати звіти – я відкриваю ноутбук. В армії дуже люблять звіти, і чекають і вимагають писати їх по кожному руху. Спочатку мене це дратувало, але з часом звик і навіть почав бачити в цьому плюси, адже знаючи, що тобі буде потрібно звітувати про захід, ти під час заходу все контролюєш і все помічаєш – хто що сказав, хто як відреагував. Це робить виступи більш усвідомленими. Тож кожного ранку я пишу детальний звіт про виступи минулого дня.

7.00 

Прокидаються побратими… Кохан готує закарпатську каву за таємним рецептом. Решта – стають у чергу до туалету та душу… Потім ми готуємо сніданок…

7.30

Сніданок. Як командир довожу до особового складу план заходів. Тобто розповідаю колегам про все, що ми маємо зробити сьогодні. Але роблю це командирським тоном. Бо ми військові і ми в армії. 

План на сьогодні – спершу проїхати 150 км пильними польовими дорогами в напрямку села Х. Там ми отримаємо від офіцера з психологічної підтримки персоналу точні координати локацій двох виступів, які заплановані на сьогодні. Після виступів – знову 150 км, але вже на базу.

8.00 

Ми вже маємо виїжджати, аж раптом від офіцера ППП приходить повідомлення, що підрозділ, з яким ми маємо зустрітися першим, терміново поїхав виконувати бойові задачі. Тож у нас неочікувано з’явилися дві вільні години. 

Ми їх використовуємо, щоб провести репетицію. Днями написали класну пісню, яка точно зайде бійцям. Тому що це пісня про відпустку. 

Ми – команда, ансамбль. Щоб звучати гармонійно, нам потрібно багато тренуватися разом, репетирувати і старі, і особливо – нові пісні.

Поки йде наша репетиція, я розповім вам про решту членів нашої мобільної групи. 

Андрій Кохан

Крутий джазовий музикант, який спочатку виконував бойові завдання у складі 81 БДШВ, а потім, після поранення, приєднався до Культурного десанту. Можна сказати, що в нашій групі він музичний продюсер – уся музична складова на ньому. 

Ярослав Ніколаєнко

Музикант і вчитель. Основний його музичний інструмент –  саксофон. 

Крім гри на саксофоні, він ще опікується проєктом «Книга на фронт». Це така класна ініціатива Культурних сил, яка була започаткована ще у 22-му році: українці та різні організації збирають цікаві та корисні книги, Нова пошта – доставляє їх нам та іншим мобільним групам Культурного десанту. А ми вже тут, на фронті, передаємо книги військовим. 

Павло Дідківський 

Труба. В сенсі – він грає на трубі. До вторгнення Павло понад десять років служив у військовому оркестрі. У 22 році перевівся в оркестр бригади «Магура», згодом – до нас. 

Крім гри на трубі він опікується нашим авто. Контролює пробіг і технічний стан, міняє мастило і фільтра, а коли трапляється щось серйозне – шукає СТО, яке зробить нам ремонт на волонтерських засадах. І йому це доволі часто навіть вдається…

А ще він постійно шукає і знаходить на нашому маршруті заправки WOG. Каже – це щоб залити в бак соляри, але я думаю, це щоб залити в себе фірмової кави…

Юлія Франц

Єдина дівчина в нашому колективі і єдина не військова (сказати, що вона зовсім цивільна – це неправильно, тому хай буде так).

Юлія фантастична співачка і піаністка. Майже 20 років тому вона поїхала жити в ОАЕ:  грала там музику і співала для місцевих принців, шахів, падишахів. А ще трохи займалася продажем нерухомості. Але з початком повномасштабки вона закинула своє заможнє арабське життя і повернулася в Україну. Брала участь у фронтових виступах артистів, а два роки тому приєдналася до Культурного десанту.

Юля наша зірочка, яка відповідальна за сестринську любов. 

11.00 

Поки я розповідав про наш колектив – репетиція закінчилась і нам час їхати. Точка зустрічі – вже на телефоні, тож ми одразу прокладаємо маршрут: їхати нам мінімум дві години. Ми складаємо в наш бусік музичні інструменти. Коли заносимо всередину контрабас – вільного місця майже не залишається.

Остання перевірка: аптечки, броніки, шоломи, тиск в колесах, домкрат і запаска.
Все і всі на місці. Рушаємо.

12:00

Дорогою ми читаємо в інтернеті про історію і бойовий шлях підрозділу, до якого ми власне і їдемо. Це важливо, оскільки допоможе нам при знайомстві. А ще ми мовчимо і думаємо про щось своє. Ми як родина, яка вже настільки давно разом, що можемо дозволити собі просто мовчати і бути такими, якими ми є. 

13.30 

Ми на точці зустрічі. Знайомимося з офіцером з ППП. Ми знайомі з ним по переписці, тепер бачимо його наживо. Питаємо у нього про настрій бійців, про останні новини, коли хлопці були у відпустці. Все це вкрай важливі деталі для правильно налаштування нашого виступу. 

Вже разом рушаємо далі.

14.00 

Ось ми нарешті і на місці, де будемо виступати. Це підвальне приміщення розбитої москальскими кабами школи. На нас чекають 12 хлопців. Спражній аншлаг.

14:05

Час – пришвидшився. Після плину дороги ми переходимо в “бойовий режим”. У нас є буквально пару хвилин, щоб по жестам, виразу очей хлопців, по тому як вони взаємодіють один з одним визначити їх емоційний стан, включитися в нього і підключити їх до себе. 

Ми маємо кілька різних варіантів нашої програми для різних випадків. 

Сьогодні ми працюємо з артилеристами. Зазвичай артилеристи дуже дружні хлопці. Вони працюють розрахунками гармати, а розрахунок це як маленька родина – бійці добре знають один одного, знають сильні і слабкі сторони кожного. З артилеристами легко, єдине що вони погано чують, тож треба говорити і грати гучніше (насправді це жарт, у них зі слухом все нормально). 

14.10 

Починаємо виступ.
Зазвичай в роботі мобільних груп беруть участь військові різних мистецьких професій: поети і актори, які гарно читають вірші, музиканти, фокусники і навіть лялькарі. В нашій групі – тільки музиканти, то ж наші засоби впливу це музична терапія і історії (наративна терапія). 

Я бачу як під час нашого виступу змінюються обличчя і настрій бійців. Як поступово уходять зморшки між бровами і потихеньку з’являються усмішки. Як вони займають більш зручні пози, як їх рухи стають більш вільними.

І ось перший починає притопувати в такт музиці. Ось і другий, третій…

Потім буде ще довгий перекур. Ми будемо ділитися чимось особистим, дарувати одне одному шеврони, обмінюватись номерами телефонів і запрошувати до себе в гості.

15.40 

Наш виступ зазвичай триває близько години (після години багатьом хочеться вийти на перекур – армійська звичка). 

Цього разу – вже пройшло півтори. Але ніхто не поспішає розходитися, навпаки, починається найцінніша частина, заради якої власне і був концерт. 

Своєю живою музикою ми ніби протерли бійцям емоційне скло, через яке вони дивилися на світ і яке було забите порохом війни. Очі стали живими, яскравими. Тепер їх черга розповідати історії, ділитися цікавими випадками служби, планами “на після перемоги”. Їм треба виговоритись. І тепер наша робота слухати, співпереживати їм.  

Це найцінніші моменти коли суворі чоловіки – воїни – знімають з себе емоційну броню і кладуть її поруч з бронежилетами. На якийсь час. Бо вони довіряють тобі. А ти довіряєш їм. Дванадцять воїнів. Ні, насправді сімнадцять, бо тепер ми і вони – ми разом. 

16:00

Час знову сповільнюється… Ми з хлопцями стаємо однією родиною. Сідаємо за стіл, обідаємо разом… Йде неспішна розмова. 

Потім традиційні братські обійми, обмін шевронами, контактами. 

Ми кажемо одне одному традиційне “побачимось”, отак, без крапки на кінці.

Іноді додаємо “нехай кулі минають” (адже казати військовому “бережи себе” це якась дурня, ми і так бережемо і себе, і побратимів, і Україну).

18.00

Знову дорога – тепер додому. Ті самі польові дороги півдня, безкраї степи навколо. Але повертаючись додому ми займаємось аналізом зустрічі – що і як ми могли зробити краще, хто і коли влучно відреагував на фразу побратимів, що з запланованого спрацювало, а над чим слід ще працювати. 

19.00 

Ми вдома – на нашому пункті постійної дислокації (ППД).

Вечеря. Зазвичай репетиція, але сьогодні ми провели її вдень. Тому в нас є вільний час (велика цінність не тільки в армії). 

22.00 

Відбій.

Я лежу в ліжку і згадую сьогоднішній виступ. Обличчя хлопців. Ще 12, яким ми допомогли… 12 плюс 7239…