Південний Буг під загрозою: що впливає на стан річки, з якої питиме воду Миколаїв

Жовта вода з неприємним запахом у кранах миколаївців давно нікого не дивує. Готувати чи пити її неможливо, тож містяни носять бутлі з пунктів розливу очищеної води щодня, і ця вже стало рутинною звичкою — як винести сміття чи купити хліб.

Невдовзі обіцяють зміни: місто планує перейти на новий водогін із Південного Бугу. Але разом із цим постає ключове питання — що саме потече цими новими трубами? Адже сама річка переживає непрості часи. Південний Буг потерпає від промислових і комунальних стоків, зарегульованості греблями та пересихання приток через кліматичні зміни. І все це напряму вплине на якість води, яку отримають миколаївці.

«МикВісті» з’ясували, у якому стані зараз Південний Буг та як євроінтеграційний курс України може вплинути на якість води, яку питиме місто.

В очікуванні чистої води

У Миколаєві будівництво нового водогону — один із наймасштабніший проєктів за останніх років. З моменту, як російські війська пошкодили водогін, що забезпечував місто водою, минуло вже більше трьох років. З того часу миколаївці залишилися без централізованого постачання питної води.

Аби вирішити критичну проблему, ухвалили рішення побудувати нову систему водопостачання з річки Південний Буг. Цей проєкт реалізується за підтримки уряду Данії та Міжнародного агентства з розвитку (USAID). Новий водогін забезпечуватиме 120 тисяч кубометрів води на добу для домогосподарств і ще 50 тисяч для зрошення сільськогосподарських угідь.

У серпні у систему нового водогону вже почали подавати воду. Наразі триває поетапне заповнення трубопроводу. Старт стабільного водопостачання посадовці прогнозують на кінець вересня.

Однак якість річкової води — далеко не ідеальна, тому їй потрібно буде проходити багаторівневу очистку. У Миколаєві наразі відсутні сучасні водоочисні споруди, які могли б гарантувати питну якість.

Як повідомив голова Агентства відновлення Сергій Сухомлин, проміжним етапом для очистки води стане будівництво попередньої станції очищення безпосередньо на водогоні.

— Ми оптимістично дивимося на те, щоб здати цю станцію очищення вже цього року. Тоді якість води буде значно кращою, — підкреслив Сергій Сухомлин.

А вже в планах на найближчі роки будівництво нового очисного комплексу у Миколаєві. «Миколаївводоканал» реалізовуватиме цей проєкт спільно з Європейським інвестиційним банком. Його вартість становить близько 700 мільйонів гривень.

Чому саме Нова Одеса?

Новий водогін для Миколаєва бере початок неподалік Нової Одеси. Саме тут, на Південному Бузі, обрали ділянку для будівництва водозабірної станції. Але чим зумовлений вибір цієї локації?

Як зазначають у Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області, яка є замовником будівництва, спеціалізовані лабораторні дослідження води безпосередньо на місці забору не проводились. Водночас, під час проєктування були враховані вимоги чинного природоохоронного законодавства та технічні норми, а також використано дані державного моніторингу якості води.

Також там зазначають, що ділянка відповідає всім технічним та екологічним вимогам. Рішення базується на офіційних документах, погоджених із профільними міністерствами.

В свою чергу засновник групи компаній «Автострада», яка безпосередньо будує водогін, Максим Шкіль пояснив, що при виборі точки водозабору було обрано саме місце біля Нової Одеси, адже воно вище за течією від великих промислових центрів та місць скидання стоків. Тому рівень мінералізації та бактеріологічне навантаження тут значно нижчі, ніж у нижній течії Південного Бугу.

— Південний Буг має дуже слабкий нахил і фактично знаходиться на рівні моря, тому твердження, що вода самопливом надходитиме — помилкове», — зазначив Максим Шкіль.

Що впливає на стан річки Південний Буг?

Район басейну Південного Бугу охоплює територію 7 областей України (Хмельницьку, Вінницьку, Київську, Черкаську, Кіровоградську, Миколаївську, Одеську).

Для Миколаївщини Південний Буг — головна водна артерія. З неї вже отримують воду Вознесенськ, Нова Одеса, Южноукраїнськ та інші населені пункти області, а тепер до них приєднується і Миколаїв.

За останні роки стан річки погіршився і на це вплинуло багато факторів. У Всесвітньому фонді природи WWF-Україна повідомили «МикВісті», що сьогодні всі річки України (від великих водних артерій до найменших приток) стикаються з однаковими викликами. Серед ключових проблем:

• Високий рівень забруднення водних об’єктів і недостатність сучасних водоочисних споруд. Мова йде по органічне та хімічне забруднення (азот, фосфор, небезпечні сполуки), засмічення побутовими відходами й пластиком.
• Гідроморфологічні зміни (спрямлення русел, днопоглиблення, осушення, видобування піску, зарегульованість течій через спорудження гребель, будівництво захисних дамб, інших штучних перешкод на річках).
• Недотримання встановленого режиму водоохоронних зон і прибережних захисних смуг. Це проявляється у надмірному розорюванні земель аж до урізу води, вирубці лісів, будівництві житлових та промислових об’єктів поблизу річок.
• Наслідки війни. 
• Додатково ситуацію загострюють наслідки зміни клімату. 

Що ж стосується безпосередньо Південного Бугу, то його головною особливістю і в той же час проблемою є зарегульованість. В її басейні багато штучних водойм, і їхній загальний об’єм у маловодний рік навіть перевищує кількість води в річці. На руслі річки Південний Буг побудовано 16 водосховищ, 13 з яких використовують для цілей гідроенергетики. З роками саме це і погіршує стан річки, адже зарегульованість сповільнює течію, знижує якість води, заважає рибі та накопичує мул.

Не варто забувати і про те, що річка протікає через різні кліматичні зони — від більш вологих на півночі до сухіших на півдні — це впливає на склад підземних вод. У природному стані, чим ближче до півдня, тим більше в них солей. Особливо зростає кількість сульфатів і хлоридів — тих самих речовин, які можуть надавати воді гіркуватий або солонуватий присмак.

Однак найбільше на якість води та загалом стан ріки впливає техногенне навантаження, тобто, як людина її використовує. Основними забруднювачами річки залишаються підприємства, комунальні водоканали, аграрні комплекси та стічні води з населених пунктів.

Всього в басейні Південного Бугу, за даними регіональних доповідей про стан навколишнього природного середовища, нараховується 55 крупних підприємств, які шкодять довкіллю. Серед них 1 АЕС, 2 ТЕС, 1 ТЕЦ, 22 комунальних підприємства, 11 об’єктів харчової промисловості, 4 будівельної, 3 машинобудівної, 2 металургійної тощо.

Також у басейні Південного Бугу є серйозна проблема з відходами — їх стає все більше, з’являються стихійні сміттєзвалища, а з небезпечними відходами належно не поводяться.

Що показують аналізи проб води?

Якість води у Південному Бузі планово моніторять на спеціальних контрольних пунктах. Оцінка хімічного стану річок проводиться через вимірювання концентрацій певних шкідливих речовин. Їх перелік і допустимі норми встановлені європейськими директивами та затверджені в Україні відповідними наказами.

Є список показників, для яких визначені екологічні нормативи якості — це максимальні допустимі концентрації, перевищення яких вважається небезпечним для довкілля та здоров’я людей.

За даними Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг, кожного місяць проводиться моніторинг 52 пунктів, у тому числі 15 місць питних водозаборів.

Якщо проаналізувати дослідження проб води за чотири місяці (березень, квітень, травень, червень) то видно, що у більшості точок якість води стабільна: важкі метали (Al, Cr, Co, Ni, Cu, Zn, Cd, Pb) — у межах нормативів, біогенні показники — низькі або помірні.

Кандидатка технічних наук, заступник голови миколаївської філії Національного екологічного центру України Інна Тимченко розповідає, що у річці на півдні часто фіксують підвищену мінералізацію, адже це є особливістю нашої степової території, нашої геологічної будови.

— Загалом ситуація досить типова для нашої річки у питаннях мінералізації, хлоридів, сульфатів. Хлориди в нормі за даними показниками, хоча часто ми фіксуємо перевищення. Є точки, де перевищена концентрація сульфатів, значення сухого залишку також в деяких точках значно перевищено, але це більше природні процеси для нашої річки, — зазначає вона.

Також у більшості проб води біохімічне споживання кисню (БСК) було вищим за екологічну норму 3 мгО₂/дм³, досягаючи у червні 8,0 мгО₂/дм³. Також три місяці фіксували перевищення за хімічним споживанням кисню (ХСК), яке в окремих випадках сягало понад 50 мгО₂/дм³ при нормі 15 мгО₂/дм³.

Інна Тимченко пояснює, що такі показники свідчать про підвищене органічне навантаження на річку. За її словами, це може бути суміш природних факторів, таких як цвітіння води та антропогенних факторів — скиди, поверхневий змив.

— Що стосується біологічного споживання кисню (БСК) та хімічного споживання кисню (ХСК), то ці показники перевищені, що може свідчити про органічне забруднення. Якщо ми беремо літній період цвітіння води, то в цей період ми маємо підвищені показники. Це не добре, але достатньо часто ми можемо це спостерігати на річках. Це пов’язано з тим, що Південний Буг зарегульований і немає вільної течії і достатньо багато з дощами скидається у річку органічних речовин з полів. Також це пов’язано зі скиданням у річку неочищених, або недостатньо очищених стічних вод, — зазначає вона.

Окрему тривогу викликають результати дослідження у квітні у Возсіятському водосховищі на річці Кодима, яка є правою притокою Південного Бугу. Там концентрація миш’яку склала 1,893 мг/дм³ при гранично допустимій нормі 0,05 мг/дм³. Це перевищення більш ніж у 37 разів. Також миш’як фіксували і в березні у річці Сугоклія Камʼянувата, «Хутір Надія» — державний музей-заповідник Івана Карпенка-Карого (Тобілевича). «Сплеск» миш’яку був у квітні у Возсіятському водосховищі.

Арсен (As) – це напівметалічний хімічний елемент, у народі більше відомий, як миш'як. Вирізняється високою отруйністю та небезпечністю. У питній воді його допустима межа становить лише 0,01 мг на літр. Науковці довели: арсен канцерогенний, він може викликати рак, лейкемію та серйозні ураження органів. 

Гідрологічна посуха, або як клімат висушує Південний Буг

Зміна клімату — важлива причина погіршення екологічного стану, деградації та навіть зникнення річок як в Україні, так і у світі. Щороку кліматологи фіксують нові рекорди — зими стають дедалі теплішими, а сезони зміщуються. Крім того, змінюється і характер опадів: вони випадають у незвичний час і нерівномірно по країні.

У Всесвітньому фонді природи WWF-Україна посилаючись на дані Українського гідрометцентру повідомляють, що за останні 30 років середня температура повітря в Україні зросла на 1,2°C. Більш того, у південних регіонах швидкість підвищення температури сягає 0,82°C за останнє десятиліття. Це значно вище, ніж у країнах-сусідах (0,47–0,59°C/10 років) та навіть у середньому по Європі (0,47°C/10 років).

І такі погодні умови згубні для річок. У 2021 році з’явилося дослідження про те, як зміни лімату вплинуть на кількість води в річках Південного Бугу у ХХІ столітті. Вчені розглядали два періоди: 2041–2070 роки та 2071–2100 роки, і два сценарії — більш м’який та жорсткий.

Розрахунки показали:

• у січні та лютому води в річках стане більше — до 35% за м’яким сценарієм та до 30% за жорстким;
• у більшості інших місяців, навпаки, води буде менше — від 3% до 26% за м’яким сценарієм та від 13% до 45% за жорстким;
• найбільше зменшення очікується наприкінці століття за жорстким сценарієм.

Цьогорічне літо стало викликом для річок України. Через тривалу спеку та брак дощів серпень став критичним для багатьох водойм. За даними Українського гідрометеорологічного центру, на Південному Бузі та його притоці Синюсі у Тростянчику та Олександрівці показники водності склали лише 10–16% від середньої норми серпня, а на Синюсі біля Синюхиного Броду — всього 10%.

Через критично низький рівень води у річках України цього літа Держводагентство запроваджувало тимчасові обмеження на водокористування. Йдеться про підприємства, які беруть воду з річок для своїх потреб. Обмеження стосувалися зменшення дозволеного обсягу забору води, а в деяких випадках — пріоритету на користування водою між різними споживачами.

Незважаючи на коливання рівня Південного Бугу забудовники водогону для Миколаєва оптимістично налаштовані щодо роботи у майбутньому. Як повідомили у Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області, забір води буде безпечним, навіть з урахуванням кліматичних змін.

У відповіді на запит «МикВісті» Служба відновлення прозвітувала, що проведено розрахунки щодо водних ресурсів у районі Нової Одеси. За їхніми даними, доступний забір води тут становить близько 2,05 млн м³ на добу, тоді як водозабір для Миколаєва передбачає лише 0,17 млн м³ на добу. Це, за їхніми даними, в межах допустимого й не загрожує екологічному стану річки.

Чим важлива боротьба з греблями, ставками та незаконними спорудами?

Зміни клімату та посилене пересихання малих річок і приток Південного Бугу особливо загострили проблему зарегульованості. Через незаконні греблі, дамби та розорення русел річка втрачає природну течію, що знижує її здатність до самоочищення й відновлення.

Численні греблі і гідроспоруди, які перетинають русло — проблема Південного Бугу. Вони заважають вільній течії води, блокують міграцію риб, накопичують осади й фактично «розбивають» річку на окремі ділянки. Частина цих споруд уже втратила будь-який сенс для господарства, інші ще працюють, але потребують модернізації чи повної заміни.

Депутатка Миколаївської обласної ради та голова комісії Миколаївської обласної ради з питань екології, охорони довкілля Алла Ряжських зазначає, що  на Миколаївщині проблеми з незаконними ставками та греблями існують давно. Проте посушливе літо загострило ситуацію і необхідно приймати дієві рішення.

— В басейні Південного Бугу до 10 тисяч штучних водних об’єктів. Тільки в нашому Первомайському районі — 281 безхазяйна гребля. Ми до Міндовкілля та Офісу водних ресурсів щодо цього питання стали звертатися ще у 2021 році і неодноразово. Потім почалася війна. У 2023 році ми знову повернулися до розгляду водних питань, — говорить Алла Ряжських.

Також на словами голови екологічної комісії, через незаконне розорення русел погіршується водообмін і зникають природні екосистеми. У Миколаївській області пропонують повернути всі такі ділянки в державну власність, щоб зупинити деградацію річок та відновити їхню природну течію.

Алла Ряжських розповіла, що на Миколаївщині правоохоронці вже взялися за цю проблему. Зокрема, прокуратура зараз перевіряє територію басейну річки Сухий Єланець.

— Ми зараз плідно працюємо з прокуратурою Миколаївської області. Вони мають непогані кейси у вирішенні питань повернення державі земель, які належать до наших водних ресурсів. Всю інформацію, яку ми маємо, з приводу незаконно розданих ділянок під оранку, ми її всю передаємо в прокуратуру. Я думаю, що невдовзі ми матимемо приємні результати, — говорить Алла Ряжських.

Варто зазначити, що Україні не сама на шляху боротьби з греблями та іншими штучними перешкодами. Світовий рух за вільні річки стрімко набирає обертів. Демонтаж гребель дедалі частіше використовується як ефективний інструмент відновлення річкових екосистем. За даними Dam Removal Europe, у Європі вже ліквідовано більше 9 тисяч гребель. 

— 2024 рік став знаковим не лише через рекордну кількість демонтованих перешкод на річках — саме цього року набув чинності новий Регламент ЄС про відновлення природи. Один із його найамбітніших пунктів — відновити вільну течію на 25 000 км європейських річок до 2030 року, переважно шляхом демонтажу гребель та інших штучних бар'єрів. Це також важливий крок для досягнення глобальної мети ініціативи Freshwater Challenge. Вона передбачає відновлення 300000 км фрагментованих річок у всьому світі до 2030 року, — зазначають у Всесвітньому фонді природи WWF-Україна

Від директив до дій: що змінює європейський курс у сфері води 

Збереження та відновлення річок — це не лише екологічне завдання, а й частина євроінтеграційних зобов’язань України. Після підписання Угоди про асоціацію з ЄС у 2014 році наша країна погодилась поступово впроваджувати європейські стандарти, зокрема й у сфері водних ресурсів. Україна вже затвердила Плани управління річковими басейнами, які передбачають досягнення доброго стану вод шляхом відновлення річкових екосистем.

Водна стратегія України до 2050 року ставить ще одну амбітну мету — збільшити довжину вільнотекучих річок. Починаючи з 2025 року щороку має відновлюватися щонайменше 5 км безперервної течії. Це означає демонтаж зайвих гребель, розчищення русел і повернення річкам їхньої природної сили.

Отримавши статус кандидата на вступ до Європейського Союзу, Україна взяла на себе зобов’язання повністю впровадити європейське законодавство — так званий acquis communautaire. Він складається з шести кластерів і 35 розділів, серед яких є й «Довкілля та зміна клімату». Саме до цього розділу входить напрям «Якість води», що належить до Кластеру 4 «Зелений порядок денний та стале з’єднання».

У цій сфері Україна вже має певний прогрес. Із шести директив у водному секторі повністю гармонізовано Водну рамкову директиву. Україна перейшла до басейнового принципу управління водними ресурсами, а у 2024 році Уряд затвердив Плани управління річковими басейнами на 2025-2030 роки.

— Плани управління річковими басейнами — це є фундаментальна вимога європейського законодавства. Також імплементовано Директиву щодо ризиків затоплення, хоча прогрес у цій сфері відбувається не так швидко. Імплементовано й Морську стратегію. Щодо інших директив такого прогресу поки що немає, однак над цим активно працюють міністерства разом із експертним середовищем, — зазначають у  Всесвітньому фонді природи WWF-Україна

Відповідно до звіту про виконання Угоди про асоціацію з ЄС за 2024 рік загальний прогрес виконання Угоди за сферою «Навколишнє природне середовище та цивільний захист» складає 83 % (+3 % за попередній рік). 

Загалом водна криза — один із головних викликів XXI століття. Для України, що живе у стані війни, це ще й питання національної безпеки. Чи зможемо ми швидко адаптуватися до європейських стандартів — від цього залежить і успіх євроінтеграції, і майбутнє наших річок.

За прикладом європейських країн нам необхідно переходити до розумної водної економіки — де управління ресурсами будується на сталому розвитку, технологіях і відповідальності кожного. Європейський підхід базується на партнерстві: держава, громади, бізнес і самі громадяни мають працювати разом. Бо екологічні ризики — спільні. У світі, де кліматичні зміни приносять посухи, повені й брак питної води, кожна крапля набуває цінності.

Альона Коханчук, «МикВісті»

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту «Зміцнення регіональної журналістики екологічних розслідувань та розширення видимості завдяки новим партнерствам», який реалізується ГО «Інститут успішного міста» (Рубрика) та ГО «Вікно Відновлення» за підтримки Journalismfund Europe.