Що робити з ТЦК?

Загибель військовозобовязаних не на фронті а в стінах однієї з найбільш корумпованих інституцій держави  - ТЦК, це вже не поодинокий випадок а скоріш система. Тим цікавіше реакція цієї структури Збройних сил на чисельні порушення закону іх працівниками.  Найпоширеніша реакція в відповідях на звернення  - працівники ТЦК діяли в межах закону. Це і коли мобілізовували людину з інвалідністю 2 групи (яку він до речі отримав на фронті а не в тилових кабінетах військкоматів) і коли зламали руку адвокату в Харкові чи побили заброньованого вчителя в Харкові (до речі дурень, який розпустив руки вже під слідством і на передовій), чи навіть після вбивства військовозобовязаного в Харкові.  Немає бравурных коментарів від МО щодо дотримання законності тільки під час затримання чергового корупціонера з ТЦКшних кабінетів. 

В Раді адвокатів Миколаївської області вже є епістолярний шедевр  - відповідь одного кабінетного полковника який, відповідаючи на причини не допуску адвокатів до клієнтів, що перебувають в Миколаївському об'єднаному мобілізаційному центрі в Дубках, повідомив що громадяни можуть поскаржитись або з'ясувати інформацію щодо своїх близьких, зателефонувавши на непрацюючу телефонну лінію.  Питання порушення працівниками ТЦК прав громадян на отримання правничої допомоги гарантованої ст.59 Конституції України  та перешкоджання здійсненню адвокатської діяльності вже підняті на засіданні Ради адвокатів регіону для звернення до Верховного головнокомандувача, міністра оборони та начальника ГШ. 

Але що робити з мобілізацією? В збройні сили потрібні люди.  Вочевидь існує проблема з мобілізацією. Росте озлоблення суспільства проти дій ТЦК. Відсутня мотивація у примусово мобілізованих. Збільшується чисельність осіб самовільно залишивших частину (СЗЧ). Збільшується корупція серед працівників ТЦК. Війна продовжується на невизначений строк. 

Що можна змінити?

По перше. Органи рекрутингу та обліку військовозобов'язаних  повинні бути цивільними структурами. Для того щоб виконувати функції кадрових відділів не потрібно навчатись у військовій академії. З такими функціями справляються HR відділи будь якого великого підприємства. Отже немає сенсу в завідуючих кадровими відділами в званнях полковників та підполковників. Зазвичай в таких та більш значущих HR відділах великих корпорацій з такими функціями впоруються жінки (звичайно якщо не йде про функцію зондер команд які виловлюють людей по вулицях та бусіфіцірують).   Полковники та військові офіцери повинні бути в діючій армії (якщо нема де працевлаштувати військових після поранень, це можно зробити в тилових частинах).  Завдання військового боронити Родину а не протирати штани в тилових кабінетах. 

За такого буде вивільнена купа офіцерів, яких недостатньо в збройних силах. Знизиться накал відношення до працівників ТЦК. 

По друге, для зменшення ризиків корупції повязаних з дискреційністю повноважень керівників ТЦК, треба впровадити процедуру колегіального прийняття актів індивідуальної дії, що стосуються військовозобов'язаних.  Як це зараз відбувається в комісіях при ТЦК  щодо розгляду питань надання військовозобов’язаним відстрочки від призову або в ВЛК. Якщо колегіальний орган (ВЛК) здатні приймати колегіальні  рішення щодо всіх без виключення військовозобов'язаних щодо ії придатності до служби, то чому неможливо зробити такий порядок і для прийняття інших рішень (щодо мобілізації, направлення до конкретної частини тощо).

По третє,  треба змінити мотивацію мобілізованих. Не є таємницею, що ті, хто добровільно бажав проходити службу в збройних силах  були мобілізовані ще в перші роки війни. Зараз “бусіфікація” призводить до мобілізації немотивованих, примусово загнаних у збройні сили осіб. Їх ефективність сумнівна, в складній ситуації примусово мобілізована людина скоріш за все покине позиції та не буде виконувати наказ командира в найбільш важливий та складний момент.  

Крім того, частина примусово мобілізованих одразу самовільно залишає військову частину (СЗЧ). Про кількість та системність цієї проблеми свідчить  закон про СЗЧ в Україні пов'язаний зі спрощеною процедурою добровільного повернення військовослужбовців на службу після самовільного залишення військової частини, який набув чинності наприкінці 2024 року та неодноразово продовжувався, останнім разом до 30 серпня 2025 року. Цей закон стосується військовослужбовців, які здійснили СЗЧ, і дозволяє їм повернутись до строю без кримінальної відповідальності. Цей закон неодноразово продовжувався та при відсутності змін в процедурі мобілізації буде весь час продовжуватись  до кінця війни. Оскільки притягнення великої  кількості осіб СЗЧ  та тих що ухилились від призову тільки додасть напруження в суспільстві при залишенні дефіциту людей в збройних силах.

В той же час в країні залишається багато безробітних, малозабезпечених, осіб що працюють за мінімальну зарплату. Звичайно, мало хто з цього переліку  проявить интерес служити за 30 тисяч гривень в місяць. Але за достойну, конкурентну оплату виявиться пласт громадян які добровільно та усвідомлено мобілізуються. Іх ефективність буде вочевидь вищою ніж примусово мобілізованих. 

Звичайно наявність коштів в бюджеті напряму корелюється з рівнем боротьби з корупцією в державі і прийняття 22 липня  сумнозвісного закону 12414, яким ліквідовано незалежність НАБУ та САП,  фактично  робить безкарними топ посадовців і аж ніяк не сприяє ефективному використанню бюджетних коштів.  

Четверте. Треба зробити роботу ТЦК прозорою та підконтрольною суспільству (щодо процедур прийняття актів індивідуальної дії, які не містять грифу секретності). На цей час  дуже проблематично притягнути якогось керівника ТЦК навіть до відповідальності про адміністративні правопорушення. Якщо законодавчо зробити процедури мобілізації прозорими (з урахуванням меж необхідної секретності) можно буде відновити довіру громадян до цієї інституції.  Також треба ввести адміністративну відповідальність працівників ТЦК а не тільки дисциплінарну та кримінальну. 

Отже в Міністерства оборони та Генерального штабу ЗСУ зараз є дві альтернативи. Залишити все як є, рапортуючи у відповідях та звітах, що мобілізація відбувається в рамках закону (на кшталт відповіді начальника Миколаївського ТЦК, де він прямо розповідає  про телефон “гарячої лінії” який не працює).  В результаті через рік-два, “тцкшників” ймовірно будуть виловлювати та  бити на вулицях озлоблені громадяни. “Бусифікатори” і зараз побоюються наближатись до груп чоловіків розуміючи що можуть отримати  від них далеко не квіти. Тож ми бачимо на чисельних відео, як групи тилових “військових” нападають на поодиноких громадян, уникаючи зустрічів з групами людей.   Яку ще реакцію суспільства слід чекати на тотальне порушення прав військовозобов'язаних (коли людей виловлюють по дворах домівок наче безпритульних собак, збивають велосипедистів, б'ють та вбивають в ТЦК) та інші діяння тилових “героїв”? 

Або все ж таки держава знайде в собі сили побороти лоббі кабінетних полковників та запровадить реформу ТЦК.

P.S. Я проти ініціативи одного народного депутата України з м.Одеса  щодо примусового переодягання працівників ТЦК в жовті штанці та зробити іх посміховиськом.