Біполярка

У Миколаєві станом на 8 травня не встигли оновити стелу ольшанців. Фото: «МикВісті»

Щороку, 28 березня та 8 травня керівництво області та міста приходять з квітами до меморіалу радянських солдатів, так званих ольшанців, на якому ще донедавна був надпис «Вечная слава героям, павшим в боях за нашу советскую родину» і зірка героя СРСР, а віднедавна буде надпис «Вічна слава героям, полеглим за Батьківщину», а зірку замінять декоративним вінком із колосом та роками Другої світової війни — 1939–1945. 

В той самий час вже 12-й рік Україна воює за свою незалежність із Росією. 4-й рік точиться повномасштабна війна, поруч із меморіалом ольшанців стоїть зруйнована російською ракетою будівля ОДА, невеличка інсталяція і імпровізований пам’ятник загиблим у цій війні. У зв’язку з цим є декілька питань, на які хочеться почути об’єктивні відповіді.

Чи можна вважати заміну гестапо на НКВС визволенням?

Чи можна вважати заміну Дахау на ГУЛАГ визволенням?

Чи стало українське місто Миколаїв вільним, в повному розумінні цього слова, 28 березня 1944 року та 8 травня 1945 року?

Чи можна, взагалі, заміну однієї кривавої імперії на іншу, ще більш криваву імперію вважати звільненням?

За яку батьківщину загинули ольшанці згідно нового надпису?

Слід визнати – мільйони українців під час Другої світової війни воювали і гинули в лавах радянської армії заради перемоги жорстокої російської імперії, яка мала назву тоді Радянський Союз. Вони воювали і гинули не за свободу і звільнення власного та іншого народів. Бо радянська армія не несла народам Європи свободи, натомість на її багнетах до них приходив тоталітаризм. Так часто буває – поневолені в імперії народи воюють за інтереси імперії.

Чи маємо ми вшановувати пам’ять загиблих у тій війні? Безумовно маємо. Чи маємо ми називати події той війни визволенням України? Очевидно, що ні. Боротьба за визволення, незалежність та суверенітет України триває зараз і її результату ще не має. 

Отже, що має знаходитися в центрі площі сили, площі влади міської та регіональної – пам’ятник вшанування солдатів які воювали, хоч і не зі своєї вини, за поновлення влади комуністичної тиранії над Україною, чи пам’ятник воїнам які гинуть зараз за свободу України? Як на мене – це другий варіант. Всі маркери «визвольної» армії мають бути прибрані якщо не взагалі з публічного простору, так з центральних його місць. Це стосується всіх пам’ятників – «тридцять четвірок», радянських солдат, тощо, яких побудовано чи не у кожному українському селі. І всі можновладці мають йти з квітами передусім саме до пам’ятників загиблих у цій війні, справжній війні за незалежність та свободу.

А якщо ходити і до тих і до тих пам’ятників то це більше нагадує біполярний розлад, коли вшановують дві протилежні позиції одночасно.