Тест на прозорість: Чому миколаївські посадовці засекретили інформацію, яку МикВісті відкрито надали у Кабміні

Редакція «МикВісті» подала інформаційний запит, аби оприлюднити перелік 54 адрес у Миколаєві, відібраних до проєкту «HOPE», який фінансує Світовий банк для відбудови 540 будинків по Україні. Департамент ЖКГ відмовив нам, пославшись на норми безпеки.

Ми спробували піти іншим шляхом й отримати ті самі дані в інших публічних джерелах. Так почався своєрідний тест на прозорість міської влади: чи збігаються її заяви з реальною практикою доступу до інформації, яка стосується відбудови житла містян.

Водночас відкритість і прозорість — це не лише формула з промов. Міський голова Олександр Сєнкевич публічно декларує максимальну публічність роботи мерії та готовність відкривати для журналістів ключові процеси. Для Миколаєва це принципово: від того, наскільки прозоро ухвалюють рішення й пояснюють кроки, залежить довіра громадян до відбудови й ефективність контролю за нею. Цей матеріал — перевірка, наскільки підлеглі міського голови готові діяти відповідно до задекларованих принципів — надавати суспільно важливі дані без відписок і зволікань.

Перша відповідь ДЖКГ: «не ми розпорядники» і «ризики безпеки»

Як відомо, на розробку проєктів відбудови цих 54 будинків планують витратити 150 мільйонів гривень Світового банку. Після нашого запиту оприлюднити перелік цих будинків, Департамент ЖКГ надіслав відмову — послався на «норми безпеки під час воєнного стану», а також заявив, що не є розпорядником запитуваної інформації.

У відповіді зазначили, що оприлюднення переліку «може створити додаткові ризики», а дані нібито зберігаються лише у центрального органу влади, який також їх не публікує.

Юрист Інституту масової інформації Володимир Зеленчук у коментарі «МикВісті» пояснює, що така відмова не відповідає вимогам законодавства: департамент, який формував і подавав перелік житла та бере участь у реалізації «HOPE» на місцевому рівні, або є розпорядником цієї інформації, або принаймні знає, хто ним є, тож замість простої відмови мав перенаправити запит до належного органу згідно зі статтею 22 Закону «Про доступ до публічної інформації».

Він також наголошує, що посилання на безпеку має проходити трискладовий тест із чіткими аргументами щодо шкоди та переважання цієї шкоди над суспільним інтересом, чого у відповіді взагалі немає.

«Інформація про відновлення житла має очевидний суспільний інтерес… А якщо Міністерство вже оприлюднило ці ж адреси, відмова департаменту виглядає як фактичне обмеження права громадськості на інформацію», — пояснює медіаюрист Володимир Зеленчук.

Журналісти пішли іншим шляхом: запит до міністерства

Після відмови ДЖКГ ми звернулися до центрального органу виконавчої влади, який координує реалізацію «HOPE». У запиті повторили те саме формулювання: надати перелік 54 адрес у Миколаєві, включених до програми відбудови, із зазначенням кластерів і статусу підготовки.

Відповідь ми отримали оперативно: міністерство надало повний список усіх 54 адрес. Це підтвердження того, що ці дані є публічною інформацією, яка не потребує обмеження доступу. Фактично це спростувало аргументи посадовців Миколаєва про «ризики безпеки» як причину відмови.

Цей крок також показав різницю підходів у мерії та в уряді, у Миколаєві та в Києві. На центральному розуміють логіку, де містянам мають бути відомі конкретні будинки, що входять до першої хвилі відбудови. На місцевому рівні ми зіткнулися з бар’єром, який унеможливлює громадський контроль: без переліку адрес люди не можуть перевірити, чи включено їхній будинок, журналісти не можуть відслідкувати підготовку проєктів, тендери та підрядників, а громада не зможе зіставити обіцянки з реальними термінами виконання.

Саме тому відповідь міністерства стала точкою відліку: інформація існує, вона відкрита і має бути доступною на всіх рівнях — від Кабміну до департаменту міськради.

Ознайомитись із додатком можна за посиланням на PDF-файл.

Забули про «безпеку»: як ДЖКГ різко змінив позицію

Після відповіді міністерства ми вдруге звернулися до департаменту: попросили пояснити причини відмови та назвати, хто саме в ДЖКГ ухвалює рішення про «заходи безпеки» під час обмеження доступу до інформації.

У відповідь департамент фактично змінив тон. Замість чітких підстав — розмиті формулювання, а на ключове запитання прозвучало визнання: у ДЖКГ немає посадової особи, до обов’язків якої входить визначати, яку інформацію можна оприлюднювати, а яку — ні. Тобто на момент відмови не існувало ані встановленої процедури, ані відповідального за такі рішення.

Навіщо ж тоді було писати журналістам про «ризики безпеки»?

Ще показовіше, що в цьому ж листі департамент наводить конкретні адреси трьох кластерів — ML-10, ML-14 і ML-15 (Новобудівна 2, 4, 6; Райдужна 57, 59; Райдужна 63; Вокзальна 61).

Тобто публікація адрес раптом перестає бути «ризиком», щойно доводиться відповідати по суті. Ця різка зміна аргументації демонструє: посилання на «безпеку» було радше універсальною відпискою. Після того як центральний орган надав перелік відкрито, місцевий департамент змушений був перейти від заборон до часткової конкретики — і цим сам себе спростував.

Ця історія показує просту річ: підлеглі не завжди діють у відповідності до принципів, які публічно декларує керівник. Можна хоч десять разів називати Миколаїв «містом доброчесності», але коли ви засекречуєте те, що має бути публічним, а потім під тиском запитів з’ясовується, що підстав для засекречування не було, — це удар по репутації та довірі. Прозорість — не гасло, а щоденна дисципліна процедур.

Посадовців теж можна зрозуміти: роки війни сформували іншу реальність — суворішу, закритішу, де довгий час мало ставили запитань. Але з часом їх буде все більше, і суспільний запит на відповідальність лише зростатиме.