Спеціальна економічна зона для Миколаєва: шанс зупинити відтік бізнесу чи ризик для бюджету

Фінансова стійкість Миколаєва та області сьогодні перебуває під потужним тиском. Війна фактично зупинила роботу морських портів, які забезпечували близько 40% економіки регіону, а рішення центральної влади щодо вилучення частини податкових надходжень поставили місцеві бюджети у складне становище. На цьому тлі дедалі частіше лунає ідея створення для прифронтового міста спеціальної економічної зони (СЕЗ). Прихильники переконують: лише податкові стимули здатні втримати бізнес у прифронтовому місті. Скептики застерігають від ризику перетворення зони на «податкову яму».

«МикВісті» розбирались, що таке спеціальна економічна зона, чи врятує вона економіку Миколаєва та які перспективи її створення.

Чому Миколаїв потребує особливих умов?

На третій рік повномасштабної війни економіка Миколаєва залишається вкрай вразливою. Заблоковані морські порти, що раніше давали майже половину валового регіонального продукту, призвели до різкого падіння промислового виробництва та втрати тисяч робочих місць. Великі підприємства, зокрема Миколаївський глиноземний завод, змушені були скоротити персонал у кілька разів і підтримують лише критичні процеси. Логістика здорожчала, бізнеси втратили традиційні ринки, а місцеві бюджети — значну частину податкових надходжень.

Водночас область пережила масштабний відтік підприємств. З початку повномасштабної війни з Миколаївщини виїхали 911 компаній (станом на березень 2025 року), шукаючи безпечніші умови для роботи. Ця тенденція боляче вдарила по ринку праці та місцевих бюджетах. Водночас 706 підприємств із інших регіонів зареєструвалися в області та почали сплачувати податки до місцевих бюджетів. Серед них — компанія, заснована співзасновником Monobank Олегом Гороховським, яка стала яскравим прикладом того, що навіть у прифронтовому місті можна інвестувати й розвивати бізнес.

На думку міського голови Олександра Сєнкевича, ці факти підтверджують: без створення спеціальних економічних умов Миколаїв не зможе втримати наявний бізнес і залучити нові інвестиції. Саме тому він і озвучив ще два роки тому ідею запровадження спеціальної економічної зони.

Відповідаючи на питання «МикВісті» про те, на якому етапі перебуває ця ініціатива, мер Миколаєва Олександр Сєнкевич сказав, що планує залучити фахівців для розробки відповідного закону і запропонувати Миколаївську область як пілотну для реалізації.

«Ефект доміно» для прифронтових міст

На думку Олександра Сєнкевича, спеціальна економічна зона може стати єдиним механізмом, який зупинить «ефект доміно» — відтік бізнесу та кадрів у більш безпечні області. Якщо компанії розвиваються лише в безпечних регіонах, то мешканці прифронтових міст їдуть туди за роботою, а разом із ними зменшуються податкові надходження. Брак коштів у місцевому бюджеті означає зупинку розвитку інфраструктури — від садочків і шкіл до медичних закладів. У результаті відтік населення лише зростає, і місто ризикує перетворитися на депресивний регіон без перспектив.

— Якщо умови для інвестора у Львові та Миколаєві однакові, але ризики різні, то який сенс працювати тут? Це веде до втрати податків, скорочення бюджету й розвитку інфраструктури, а зрештою — до перетворення міста на депресивний регіон, — сказав Олександр Сєнкевич.

В Асоціації міст України також визнають, що прифронтовим громадам необхідні особливі стимули. Радниця Голови Асоціації міст України, економіст Оксана Продан зазначає, що йдеться не лише про місцеві податки, а й про державні. Бізнес, який не боїться залишатися або заходити з виробництвом у найбільш небезпечні території, має отримати додаткові стимули від держави — насамперед податкові пільги на національному рівні. При цьому Оксана Продан підкреслює: назва «спеціальна економічна зона» сама по собі нічого не вирішує, ключовим є створення чітких і довгострокових правил.

— Я б дискутувала щодо назви — зона не звучить привабливо. А ось спеціальні економічні умови, додаткові, для різних типів територій, мали б бути давно запроваджені Парламентом і Урядом. Наприклад, для тилових територій можна було б надати громадам право «ділитись» місцевими податками з громадами, звідки бізнес релокувався. Для деокупованих — встановити можливості для залучення інвестицій зруйнованих об'єктів. Для тимчасово окупованих — визнати втраченим майно без роботи відповідних комісій. Для прифронтових — самостійно звільняти бізнес від місцевих податків, механізм індивідуального точкового звільнення знищених обʼєктів оподаткування, пільги на державні податки для того бізнесу, який залишається, заходить чи обіцяє зайти з виробництвом в найбільш небезпечні території. Бізнес, який залишається в прифронтових громадах, має мати стимули й від держави, — сказала Оксана Продан.

Вона додає, що навіть після ухвалення позитивних рішень інвесторам потрібен час.

— Наприклад, вже після створення додаткових умов для бізнесу в технопарках, підуть роки на виконання парками умов, інформування бізнесу про інтереси інвестування, зважування бізнесом можливостей і так далі, — пояснила Оксана Продан.

Нині законопроєкт про спеціальну економічну зону для прифронтових міст перебуває на стадії напрацювання.

— Ми ведемо консультації з урядом, народними депутатами, міжнародними партнерами. Це справедливий інструмент підтримки нашої економіки, адже ми маємо ті ризики, яких не відчувають громади далеко від фронту. Наше завдання — зробити місто інвестиційно привабливим, повернути бізнес і залучити новий. Вільна економічна зона може стати для Миколаєва реальною перевагою, — зазначив Олександр Сєнкевич у своєму коментарі для «МикВісті».

Мінрегіон: Спеціальні економічні зони — тільки після війни

У Міністерстві економіки нагадують, що в Україні наразі немає чинного закону про спеціальні чи вільні економічні зони для прифронтових територій. Попередні нормативні акти втратили силу, тож правова база для їхнього запровадження відсутня. Водночас відомство зазначає, що у межах підготовки Програми діяльності Кабміну на 2025–2026 роки планується розробка спеціальних механізмів підтримки бізнесу в прифронтових регіонах.

Міністерство розвитку громад та територій пояснює, що державна регіональна політика на період до 2027 року ґрунтуватиметься на комплексному територіально-орієнтованому підході. Він має створити умови для діяльності підприємств на територіях відновлення з урахуванням їхнього потенціалу та спеціалізації. Також підготовлено проєкт постанови Кабміну щодо класифікації функціональних типів територій і внесено зміни до Державної стратегії регіонального розвитку, які передбачають виокремлення прифронтових макрорегіонів.

— Питання щодо доцільності створення спеціальних економічних зон буде визначатись після скасування правового режиму воєнного стану, — підкреслив заступник міністра Олексій Рябікін у відповіді на запит «МикВісті».

Наразі підтримка прифронтових регіонів зводиться до державних програм відновлення, розвитку економіки та допомоги людям, зазначають у Кабміні.

Кім: Класична вільна економічна зона може створити податкову «діру»

Голова Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім, коментуючи ініціативу про створення спеціальної економічної зони для прифронтових територій висловив побоювання, що це може створити дефіцит бюджету через брак податкових надходжень.

— Вільна економічна зона — це узагальнене поняття. Її сенс у преференціях від держави для підприємств, які працюють у цих областях. Ми й так уже працюємо над цим. Але в нас складніші умови: через підвищені військові ризики кредити дорожчі, банки неохоче кредитують. Саме тому потрібні додаткові механізми, щоб зрівняти привабливість регіону для інвесторів, — пояснив він в коментарі «МикВісті».

Головна ідея, на його думку, має бути в тому, щоб звільняти від частини податків лише тих інвесторів, які створюють нові робочі місця та працюють на відновлення економіки області.

— Вільна економічна зона в класичному понятті, то я не дуже «за», тому що це може стати податковою «ямою». Всі сюди приходять для того, щоб не платити податки. І там обговорювалося це з точки зору сплачених раніше податків і сплачених в майбутньому податків. Тобто, якщо ти створюєш робочі місця, платиш податки в майбутньому, ти від них звільняєшся, але при умові, що ти їх створив, а не те, що на території області, ти можеш не платити податки. Тобто ми через призму податків робочих місць дивимося. Тобто ті, хто будуть в нашій задумці, ті, хто будуть створювати робочі місця, інвестувати в Миколаївську область інші прифронтові регіони, вони будуть звільнятися в частині податків саме з майбутніх платежів. Тому, щоб це не була яма для скрутчиків, для всяких різних, а щоб це була реальний сектор економіки і приводила до відновлення Миколаївщини, — сказав Віталій Кім.

Водночас нещодавно у Харкові відбувся Форум «Стратегічні виміри міст-форпостів», де оголосили про створення Асоціації прифронтових міст та громад. Захід відбувався за участі уряду, представників прифронтових регіонів та обласних адміністрацій, але мера Миколаєва Олександра Сєнкевича не запрошували, хоча саме він одним з перших озвучив ідею економічних преференцій для прифронтових регіонів. Понад 100 громад із семи областей об‘єдналися, «щоб привернути увагу країни до їхніх потреб та обмінюватися досвідом задля відновлення і розвитку».

Декларується, що головна мета Асоціації — об’єднати прифронтові громади, забезпечити стабільне фінансування, створення умов для ефективної роботи бізнесу та вирішення питань, пов’язаних із вимушеними переселенцями. Асоціація має на меті підтримати функціонування цих територій, забезпечити надання всіх необхідних послуг і стати надійною опорою для країни.

Начальник Миколаївської ОВА Віталій Кім підкреслив: податкові пільги мають надаватися лише тим, хто створює робочі місця та інвестує в прифронтові території, щоб уникнути «податкової ями».

— Так, вільна економічна зона – це узагальнене таке поняття. Що воно означає? Воно означає, що є умови преференції від держави підприємствами, які є на території цієї області. Ми це і так вже робимо. І з Юлією Свириденко (прем’єр-міністр України, — прим.) проговорювали, що навіть умови, які створені для інвестицій, вони рівні по всій державі, в нас важче. Наприклад, через класифікацію ризиків міжбанківських грошей в нас кредити дорожчі. Банки не хочуть кредитувати в нас, бо є військові ризики підвищенні. І там багато-багато чого іншого. І саме в цьому ключі, що ми маємо мати додаткові умови для прифронтових регіонів, щоб збалансувати привабливість для інвесторів, тому що нам потрібно першочергово відновлювати прифронтовий регіон. В цьому руслі і була розмова. І саме в цьому руслі Асоціація прифронтових міст буде працювати для того, щоби зрівняти умови для інвесторів. Нам це на руку, ми ще додатково працюємо особисто з усіма підприємствами, — прокоментував Віталій Кім.

Перспективи розвитку індустріальних парків у Миколаєві

У Миколаївській області вже зареєстровано два індустріальні парки — «Техно Парк Вознесенськ» площею 19 гектарів та «SUNART» площею 11 гектарів. У першому передбачено розвиток шкіряної промисловості, машинобудування, виробництва будівельних матеріалів та науково-технічної діяльності. У другому вже працюють два учасники, його спеціалізація — переробка агросировини, виробництво олії, хімічної продукції та кормів для тварин.

За словами голови ОВА Віталія Кіма, у 2025 році планується створення ще одного парку на території до 150 гектарів, орієнтованого на агропереробку, харчову та меблеву промисловість, металообробку і супутні виробництва. Для їхньої підтримки розроблена та затверджена обласна програма на 2025–2027 роки, яка передбачає компенсацію до 50% вартості облаштування.

— Зараз готово вже 100 гектарів під цей парк, а в перспективі буде 250. Оператором стане компанія, яка вже має досвід керування індустріальними парками в Україні, зокрема в Білій Церкві. До кінця року плануємо офіційно зареєструвати парк, зараз проектуємо інженерні мережі за кошти держбюджету, щоб підприємці могли заходити. У планах розмістити близько 60 заводів, з яких попередньо домовленості є з шістьма. Але всі вони чекають закінчення війни, щоб розпочати роботу, — сказав Віталій Кім.

Голова Миколаївської ОВА Віталій Кім зазначає, що інвестори поки обережно ставляться до регіону через близькість до фронту: «Потенційні інвестори виявляють стриманість через значні ризики для безпеки капіталовкладень, стабільності господарської діяльності та довгострокових перспектив розвитку бізнесу».

Водночас після поліпшення безпекової ситуації частина підприємств, які раніше релокувались, вже повернулися до області, зазначають в ОВА.

— Я переконаний, що це стане драйвером відновлення Миколаївщини. Уже рік працюємо на цим. Може знадобитися ще рік. Це складний процес, де щоб рухатися вперед, доводиться бігти удвічі швидше. Це комплексна робота: потрібно відновлювати профтехосвіту, щоб підприємства мали підготовлених працівників. Плануємо створити англомовні курси й заклади для дітей, аби керівники компаній, у тому числі іноземних, могли переїжджати сюди з родинами, — розказав Віталій Кім.

За його словами, у Миколаєві в мікрорайоні Дубки планують будувати нове житло та офіси, які можна буде передавати чи здавати в оренду підприємствам для розміщення працівників.

Миколаївська міська рада також працює над створенням власного індустріального парку. У січні 2025 року депутати ухвалили рішення про розміщення його на площі 190 га в Інгульському районі. Концепцію підготувала італійська компанія One Works, територію поділять на три функціональні зони — для виробництва, обслуговування та інфраструктури.

Мер Олександр Сєнкевич називав проєкт стратегічним: «Ми не маємо жодних конкурентних переваг над іншими територіями. Щоб їх мати, необхідно створити економічні зони у вигляді індустріальних парків».

За його словами, міська влада разом із данським бізнесом працює над тим, щоб держава посилила податкові пільги й підтримку прифронтових регіонів.

— Ще до повномасштабного вторгнення в Миколаєві були визначені земельні ділянки для створення індустріального парку. З початком війни цю роботу довелося призупинити. Втім, у процесі розробки Майстер-плану міста нашими партнерами — компаніями COWI та One Works — була сформована окрема концепція розвитку індустріального парку. У цьому документі враховані сучасні європейські стандарти, міжнародний досвід та специфіка регіону. Це означає, що після запуску парк зможе стати якісним майданчиком для розвитку бізнесу та створення нових робочих місць. Я на всіх зустрічах наголошую, що Миколаїв, як і інші прифронтові міста, має мати особливі умови для створення та розвитку індустріальних парків. Ми маємо мати додаткову перевагу, адже і ризиків у нас більше, ніж у міст, які є відносно безпечними, — розказав мер Миколаєва.

Що буде, якщо Миколаїв не отримає економічних преференцій

Дискусія про спеціальну економічну зону для Миколаєва виходить за рамки окремої ідеї. Для міста на третій рік війни це може бути чи не єдиний інструмент, здатний зупинити відтік бізнесу та людей. Міський голова Олександр Сєнкевич наголошує: якщо умови для підприємців залишаться однаковими по всій країні, але ризики у прифронтових регіонах будуть значно більшими, бізнесу просто не буде сенсу інвестувати у Миколаїв.

— Бо якщо ми кажемо про однакові бізнесові умови для Миколаєва, для Вінниці, для Хмельницького і для Львова, і різні ризики територіальні, військові, то який сенс щось робити і будувати у Миколаєві при сьогоднішніх цінах на транзит в Україні між регіонами. Жодного сенсу для бізнесу нема: ризики більші — прибуток той самий, — сказав мер Миколаєва.

За його словами, у такій ситуації працює «ефект доміно»: бізнес відкриватиметься у центрі чи на заході країни, тоді як Миколаїв залишатиметься осторонь.

— Це призведе до відтоку людського ресурсу, кадрів, які хочуть заробляти і жити нормально, — пояснює він.

Сєнкевич додає, що це напряму вплине і на місцевий бюджет:

— Відтік кадрів, зменшення податків призведе до зменшення бюджету і зменшення розвитку тут інфраструктури. Не буде ні дитячих майданчиків, ні садків, ні медичного обслуговування. А це призведе до ще більшого відтоку людського ресурсу. Таким чином ми отримаємо депресивний регіон без жодних якихось перспектив.

Таким чином, без особливих умов для бізнесу Миколаїв ризикує втратити не лише підприємців, а й людський капітал, що фактично перетворить регіон на зону застою. Тому питання створення економічних преференцій для прифронтових міст — не лише про фінанси, а й про майбутнє громади.