Українська мова – символ стійкості, єдності у час війни з РФ

9-річна Антоніна із підручником української мови після онлайн-уроку в перший навчальний день у себе вдома в селі Покровське на Миколаївщині неподалік від фронту, 1 вересня 2022 року

Мовою вільних

(До дня української мови і писемності)

Внутрішня сила рідного слова, що ґартується волею кожного громадянина, – це не тільки базовий елемент психолінгвістичної концепції видатного вченого Олександра Потебні, а щось значно більше. Адже тут, крім кристалізації духовної памʼяті про минуле, прояву волі, таланту і гідності, – провідний шлях осмислення народного духу, руху спротиву та рішучої боротьби в умовах російсько-української війни.

Герой України, голова Верховної Ради Андрій Парубій, який доклав значних зусиль до ухвалення Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», колись вивів чітку формулу того, що для нас, українців, означає рідна мова. За його визначенням, вона – маркер національної ідентичності, отже там, де українська, там територія держави.

Чи забув про це російський окупант, який ракетним терором, словами пʼятої колони та діями політичних манкуртів захищає так званих російськомовних, тим часом продовжуючи війну, а в глобальному вимірі – відкриту боротьбу проти всього світу, його людських прав, називаючи це, як це помітно в їхньому кривочинстві, «мовною політикою», «інтеграцією», «традиційними цінностями» чи «боротьбою з екстремізмом»?

Під час акції біля парламенту України (архівна світлина)

Для подальшого утвердження української мови як державної недостатньо тих можливостей, якими захищено мовні права громадян України. Саме тому важливі спеціальні дослідження, центри вивчення рашизму, зміни до українського законодавства, діяльність міжнародного кримінального суду, котрі, крім з’ясування природи найбільшого лиха планети, каратимуть усіх злочинців.

Будь-яка превентивна діяльність щодо потенційних загроз з боку країни-агресора корисна також. Адже Російська Федерація, продовжуючи чинити геноцид проти українського народу, збільшує фінансування на виконання кривавих стратегій як на тимчасово окупованих територіях України, в еміграційному середовищі, так і, на жаль, і в глобальному медіапросторі.

Алгоритми різних соцмереж, які сприяють небезпечному контенту, дика любов до окремих балакучих голів з когорти «хороших русскіх», які геометрично масштабують перегляди, рекламу та монетизацію, – кому, як не агресору, на руку.

Тож відомі чи щойно виявлені спроби послаблення державної мови, запровадження офіційної двомовності, маніпуляції міжнародним правом, етномовний сепаратизм, відвертий лінгвоцид, а з ними – вбивства, погрози та орвелівська брехня, які мені вдалося зафіксувати на посаді Уповноваженого із захисту державної мови і долучити до кримінальних справ, – загрози національним інтересам. Памʼятаймо слова Івана Огієнка: «Мова – то серце народу: гине мова – гине народ».

Зображення президента Росії Володимира Путіна на плакаті під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 26 січня 2017 року. (В кінцевому результаті КСУ в 2018 році скасував цей закон)

Мусимо визнати: характер російсько-української війни продовжує змінюватися. Ставши значною мірою такою, що триває на виснаження, ключове завдання державної мовної політики, яка має оперувати плануванням відповідного інструментарію, – у застосуванні новітніх технологій та відповідних ресурсів, дієвих, ідеологічно вивірених, стратегічних комунікацій, а також потужних контрдій, здатних передбачити наступні кроки окупанта, послабити потенціал та знищити його шанси на успіх.

Як висловилась Шевченківська лауреатка, народна артистка України Наталія Сумська, голосом якої – радіодиктант національної єдності-2025, наш вибір – боротися за мову, а, значить, досягти успіху своїм прикладом.

В умовах війни, як це зрозумів увесь світ, українська – це символ стійкості, єдності, боротьби та спротиву. Тож мовна ідентичність, яка відповідає нашому геополітичному вибору, суголосна викликам і пріоритетам, культурним маркерам чи процесам самототожності народу, – серед атрибутів тих національних символів, якими стоїть держава. Адже наша мова – серед перших і головних.

Як зауважував видатний український поет Юрій Тарнавський у своєму блискучому есе до нашої з ним книги, «Україна й українська мова, це одне; що не буде України без мови української, що це запорука її існування, так само як могутні збройні сили, потужне господарство, помісна церква, патріотичний уряд з трьома некорумпованими гілками, і політично зрілий, розсудливий народ».

Під час пікетування Київської міськради на підтримку проекту рішення про застосування української мови у сфері обслуговування. Київ, 20 квітня 2017 року

Українська – це простір нашої свободи і невмирущий козацький дух, основа національної ідентичності та внутрішня сила людини, джерело народного руху та поступ спротиву, а ще – невмирущі голоси Стуса, Гірника, Білозіра, Гуменюка, Амеліної, Чернілевського та Рощиної, викрадених та перейменованих Росією дітей, уярмлених окупацією і терором, покалічених війною, але не зламаних громадян України.

Сила рідного слова, яка набула глобального виміру, та, за визначенням легендарного дипломата, письменника і вченого Юрія Щербака, стала новим переконливим доказом безсмертя нашої нації, має зростати скрізь: вдома і на роботі, у прифронтових громадах та прикордонні, у містах-мільйонниках та за кордоном, в інтернеті, обслуговуванні та рекламі, в країнах ЄС та в усьому світі, всюди, де є українські національні інтереси. Там, де розмовляють мовою непереможної нації.