Ті, хто не говорить: як тварини переживають війну у Миколаєві

Для тварин у прифронтовому Миколаєві війна вже стала буденністю: сирени, гуркіт вибухів, несподівані звуки за вікном. Одні собаки й коти шукають будь-який закуток, де можна сховатися, інші завмирають від страху чи тремтять від кожного різкого шуму.

Люди поруч із ними проходять через ті самі емоції — розгубленість, тривогу, втому від постійної небезпеки. Але, зосереджуючись на власному виживанні, ми не завжди помічаємо, якою ціною війна дається тим, хто не може про це сказати вголос.

Собаки й коти з часом частково адаптувалися до нової реальності: звикли до сирен і постійного напруження, навчилися розрізняти небезпеку й шукати «своє» безпечне місце. Та раптовий вибух, незвичний звук чи навіть хлопок повітряної кульки й досі можуть повернути їх у стан повного жаху.

У цьому матеріалі «МикВісті» миколаївці розповідають, як їхні улюбленці переживають такі моменти та що допомагає їм заспокоїтися.

Коли укриття лякає більше, ніж вибухи

Юрій живе в Миколаєві разом із двома собаками — золотистим ретривером Ембер і лабрадором Хайді. Каже, що саме на їхній поведінці помітив, як по-різному тварини реагують на небезпеку.

— Знаєте, інколи здається, що вони вловлюють зміни у повітрі швидше за нас. І кожна по-своєму переживає ці моменти, — розповідає Юрій.

За його словами, Ембер раніше спокійно реагувала на будь-які звуки, але з початком війни все змінилося. Тепер будь-який різкий шум — грюкнули двері, щось впало чи пролунало гучніше, ніж зазвичай — змушує її насторожитися. Вона моментально починає тремтіти, щелепа стукає, а очі шукають господаря, ніби питаючи: «Все добре?»

— У такі моменти вона одразу прямує до мене. Просто лягає поруч — і так ніби каже, що їй потрібно трішки спокою, — розповідає Юрій.

Хайді зовсім інша. Під час тривог вона майже не реагує на шум, спокійно лежить, ніби впевнена, що все минеться. Але є одне, що її справді лякає — підвал.

— От підвал — це її найбільший страх. Пам’ятаю, як під час обстрілів доводилося довго вмовляти її спуститися. Іноді навіть доводилося брати її на руки. Сходи, погане освітлення, запах укриття — вона цього не переносить. Але я був поруч і мабуть, мій спокій допомагав їй пройти через страх, — згадує чоловік.

Щоб Хайді легше звикла до підвалу, туди перенесли її лежанку. Завдяки цьому вона швидше зрозуміла, що це її безпечне місце.

Юрій переконаний, що тварини, як і люди, можуть звикати до нових умов, але все одно мають свої страхи. Тому важливо просто бути поруч і не залишати їх сам на сам із тривогою.

Кішка-барометр: як Зося зчитує тривогу господарки

Про це нагадує й історія Світлани. Вона розповідає про свою кішку Зосю, яка переживає війну разом із нею — тихо, по-своєму, але дуже глибоко.

З перших днів обстрілів вона помітила, як змінюється поведінка тварини — від страху до дивовижної уважності до господарки.

— Війна для нас почалася зі звуків вибухів, які вона добре чула. Спочатку дуже напружувалася, тікала від вікна. Я йшла подивитися, що відбувається, а вона навпаки, намагалася сховатися. Згодом я помітила, що вона наче спостерігає за мною. Якщо бачить, що я спокійна, то і вона заспокоюється. Вона реагує не так на мої дії, як на мій настрій, — каже Світлана.

З часом Зося перестала панікувати: замість того, щоб тікати від гучних звуків, вона почала реагувати на поведінку господарки. Якщо бачила, що та спокійна, — сприймала це як сигнал, що все під контролем.

— На початку війни вона почала спати зі мною. Раніше завжди шукала собі місце — то на підвіконні, то на кріслі. А потім стала лягати поруч, не в ногах і не десь збоку, а просто на плече. Наче перевіряє: «Ти тут? Добре. Тоді мені спокійно», — розповідає Світлана.

Вона каже, що за цей час Зося стала для неї своєрідним барометром спокою. Кішка ніби вловлює зміни в настрої, приходить, коли поруч має бути хтось рідний, і лишається поряд доти, доки напруга не спадає. Господарка зізнається: інколи здається, що вони підтримують одна одну — кожна по-своєму, мовчки, але дуже відчутно.

Центр захисту тварин: життя між сиренами та «прильотами»

Комунальне підприємство «Центр захисту тварин» у Миколаєві працює як пункт відлову, стерилізації та прилаштування котів і собак. Сюди привозять тварин з вулиць, а також тих, кого люди вже не можуть утримувати або просто залишають біля воріт. У Центрі тварин стерилізують, вакцинують, тримають на карантині та намагаються прилаштувати. Якщо зі здоров’ям усе гаразд і ветеринари не мають зауважень, тварину через 14 днів повертають на місце відлову.

У Центрі стерилізації згадують: перші тижні після вторгнення стали справжнім випробуванням і для людей, і для тварин. Район накривали постійні обстріли — касетні, авіаційні, артилерійські. Вибухи лунали щогодини, а небо не порожніло від літаків.

— На початку війни вони реагували дуже гостро. Виламували вольєри, рвали сітки, намагалися вирватися будь-якою ціною. Реакція була одна — бігти. Вони просто не розуміли, що відбувається, — згадує Ірина Бухонська — начальниця відділу КП Миколаївської міськради «Центр захисту тварин».

За її словами, один із найскладніших випадків у Центрі стосувався великого алабая. Під час прольоту касетних боєприпасів він у паніці почав гризти металеву сітку вольєра, прогриз у ній дірку і вибрався назовні. Він був увесь подряпаний і порізаний, але зміг розірвати метал зубами — настільки сильним був страх.

Під час тривог співробітники часто бігли не в укриття, а до вольєрів — залишалися поруч, щоб собаки не панікували, не ламали огорожі й не травмувалися.

Також, у тварин зі слабким здоров’ям вибухи спричиняли важкі реакції, бували епілептичні напади, адже стрес ставав пусковим фактором. Кілька стареньких собак померли від розриву серця просто під час вибухів.

Ірина згадує, що вже після перших «прильотів» територія стала решетом. Утримувати тварин у вольєрах означало б приректи їх на смерть. Тому всіх випустили. Близько 140 собак і котів жили на території вільно.

Та з часом сталося те, що співробітники досі згадують із подивом. Тварини навчилися відчувати небезпеку раніше за людей.

— Минув десь місяць — і ми почали помічати, що вони збираються в укритті ще до перших звуків. Ми нічого не чуємо, немає тривоги, а вони вже біжать у коридор будівлі, у своє «безпечне місце», — розповідають працівники.

У закладі підкреслюють, що у моменти загрози між тваринами зникали всі конфлікти. Там, у темному вузькому коридорі, пліч-о-пліч стояли кішки та собаки, які в мирний час навіть не підпускали одна одну.

— Ніхто нікого не кусав, не зривався. Вони просто чекали, поки воно все закінчиться, — додає Ірина Бухонська.

Вона зазначила, що найважчим для тварин був момент самого вибуху. У ці секунди вони буквально втрачали контроль над собою.

— Під час вибухів у більшості був тремор. Для тварини це страшний психологічний удар. Ті, хто були у той момент у вольєрі, реагували найгірше: билися об метал, металися від стінки до стінки, завдавали собі травм. Вони просто не могли витримати цих звуків, — розповіла Ірина Бухонська.

Коли в місті почали лунати сирени, для тварин це стало новим джерелом стресу. Гучний, різкий звук вони сприймали як загрозу.

— Під час тривоги багато собак починають нервувати й вити. Деякі реагують одразу, інші — через кілька секунд. Часом тварини починають вити навіть раніше, ніж ми чуємо сирену. Вони вловлюють зміни в повітрі, напругу, — кажуть у центрі.

Тепер, через кілька років після перших масованих атак, у поведінці тварин усе ще відчутний їхній досвід. Дорослі собаки, які пережили найгучніші обстріли 2022 року, реагують на небезпеку найрізкіше. Співробітники центру кажуть, що такі тварини одразу метушаться, намагаються вибратися з вольєрів, насторожуються навіть через слабкий гуркіт чи раптовий шум.

Молодші — цуценята, народжені вже після найважчих періодів, — реагують інакше. Вони можуть тремтіти, ховатися або лякатися незрозумілого звуку, не завжди розуміючи, що саме загрожує.

Старші собаки навчилися розрізняти небезпеку за найменшими ознаками — навіть за дзижчанням дронів.

— Їхня реакція миттєва: притискають вуха, озираються, шукають де сховатися. Маленькі ж можуть спершу гавкати, але коли поруч лунає вибух і відчувається вібрація, завмирають усі. На кілька секунд на території стоїть абсолютна тиша, — пояснюють співробітники центру.

Так виглядає буденність людей, які й далі тримають центр і бачать, як досвід війни відбивається на кожній тварині. Найболючіше це проявляється в окремих історіях, про які тут згадують і зараз.

Як досвід обстрілів назавжди змінює тварин

Одну з найтяжчих реакцій вони побачили не на території Центру, а просто під час міського свята. На виставку-прилаштування привезли собаку, врятовану з прифронтової зони. Він переніс важкі поранення: майже відсутнє одне вухо, травми на спині, численні сліди осколків. Волонтери його довго лікували — і собака почав знову довіряти людям. Але під час заходу поруч раптово лопнула повітряна кулька.

— Ми бачили, що з ним сталося — його мов підмінили. Він почав метатися, не міг заспокоїтися. Було видно, що цей звук повернув його у стан, який він переживав під час обстрілів. Довелося одразу забирати його з виставки і їхати, бо він був у повній паніці, — розповіли у закладі.

Навіть короткий хлопок, який люди майже не помічають, для тварини, що чула обстріли, це стає сигналом про смертельну небезпеку.

Другу історію розказала співробітниця центру. Її чоловік, який служить у війську, переповів розповідь своєї колеги. Під час одного з обстрілів у Херсоні поруч бігав місцевий собака. У якийсь момент він різко загавкав, підскочив до жінки і почав стрибати та ніби штовхати, змушуючи рухатися з місця. Вона відчула, що має негайно сховатися, і разом із ним забігла у найближче приміщення. Собака давно звик жити в постійному стресі, рятуючи себе від обстрілів. Він навчився реагувати на небезпеку ще до того, як її помічають люди. Ця звичка рятувати себе спрацювала і тоді. Майже одразу поруч стався приліт.

Після цього, зі слів військової, вона вже не змогла залишити тварину під постійними обстрілами та забрала його з собою до Миколаєва.

Додатковим викликом стала хвиля людей, які почали масово здавати своїх тварин. Волонтери згадують пенсіонерку, яка привела до Центру великого алабая — його просто не пустили в евакуційний автобус. Для домашніх собак ситуація була особливо важкою: вони раптово опинилися без господаря, у чужому місці та серед гучних вибухів. Такі тварини забивалися в будку, тремтіли й не підпускали до себе людей. Вуличні собаки, звиклі покладатися на себе, переносили стрес трохи легше.

Зміни у поведінці тварин підтверджує і ветеринар. За його словами, війна позначається на тваринах не менше, ніж на людях. Фахівець каже, що бачить це щодня у своїй практиці — від легкого стресу до серйозних наслідків.

— У мене була собака — їй було дванадцять років, але виглядала вона значно молодшою. Була активна, в хорошій формі. Та всього за місяць війни вона різко постаріла. Коли тварина в постійному стресі, до неї «чіпляється» будь-яка хвороба. Іноді після вибухів чи тривог вони взагалі кілька діб не їдять, — каже лікар.

Він зазначає, що сильний стрес має навіть смертельні наслідки — у деяких тварин не витримує серце. Тому радить уважно стежити за поведінкою улюбленців і допомагати їм переживати складні періоди.

— Якщо бачите, що тварина дуже нервує під час тривог чи прильотів — можна дати легке заспокійливе. Наприклад, кілька крапель «Барбовалу». Є також спеціальні ветеринарні засоби — скажімо, рослинний препарат «KalmVet», — пояснює ветеринар.

У своїй практиці він часто стикається з різними реакціями. Одні тварини заспокоюються, коли власник поруч. Інші — навпаки, панікують, потрапивши у нове місце.

Ветеринар згадує випадок із клієнткою, чий собака заздалегідь до вибухів починав метушитися: бігав по квартирі й шукав, де сховатися. За його словами, інші тварини можуть просто почати голосно гавкати — і це так само ознака страху, а не сміливості.

— Найкраще, що може зробити людина для свого улюбленця — просто бути поруч. Присутність господаря дає тварині відчуття захищеності, — підкреслює фахівець.

За його словами, підтримати тварину під час обстрілів чи тривог можна простими діями. Насамперед — не кричати й не карати за прояви страху, адже це лише посилює напруження. Вдома варто облаштувати «безпечне місце» — куток без вікон, плед, переноска або улюблена лежанка, куди тварина може сховатися й заспокоїтися.

Під час тривоги допомагає відволікання: гра, ласощі, знайомий запах. Якщо ж тварина реагує особливо гостро, фахівець радить звернутися до ветеринара або зоопсихолога — іноді потрібні заспокійливі або корекція поведінки.

Ветеринар наголошує: тварини тонко відчувають емоційний стан людей. Коли власник зберігає спокій і залишається поруч, собака чи кіт швидше оговтуються від стресу і повертаються до звичного поведінкового ритму.

Всі ці історії показують, що тварини не просто живуть поруч із нами під час війни, вони віддзеркалюють наші емоції. Вони зчитують найменші зміни в голосі, русі, навіть у подиху. Для них наш спокій — це сигнал безпеки, а наша присутність — найкраща терапія.