«Не уявляю, як можна було б їх залишити», — директорка інтернату на Миколаївщині під час окупації врятувала своїх вихованців від примусової депортації в РФ

Директорка Новопетрівської спецшколи Наталія Луцик під час окупації села змогла вивезти дітей до Грузії, врятувавши їх від примусової депортації в Росію.

Про це йде мова у сюжеті «Радіо Свобода».

З березня 2022 року Новопетрівка Баштанського (колишнього Снігурівського району) була окупована, поки восени ЗСУ не звільнили село.

Підтримай тих, хто щодня тримає місто в курсі

Клуб МикВісті — місце, де читач і редакція по один бік.

Учасники мають закритий чат, ексклюзивну розсилку із залаштунків життя журналістів, бачать новини раніше й впливають на зміни.

Приєднуйся. Разом тримаємо місто світлим

Одноразова підтримка Підписка місячна

₴ 50 ₴ 100 ₴ 500

Підтримати

₴ 100 ₴ 250 ₴ 500

Безпечна оплата

Отримувачем внесків є ГО «Миколаївський Медіа Хаб» (ЄДРПОУ 45160758). Здійснюючи внесок, ви підтверджуєте згоду з тим, що внесена сума не підлягає поверненню та може бути використана ГО «Миколаївський Медіа Хаб» на реалізацію статутної діяльності, що включає підтримку незалежної журналістики та створення суспільно важливого контенту. Публична оферта.

Перед контрнаступом ЗСУ росіяни вирішили примусово вивезти дітей зі спецшколи-інтернату, спочатку до Херсонської області, а потім в Росію.

Однак директорка закладу Наталія Луцик не змогла залишити дітей напризволяще та поїхала з вихованцями. Завдяки їй та її чоловіку Валерію вдалося врятувати малечу від Росії та вивезти до Грузії.

— Моя робота — це не робота. Це моє життя. 32 роки я працюю у цьому закладі. 32 роки я з цими дітьми. Я навіть не уявляю, як можна було б їх залишити. Є члени колективу, які втекли, я так це називаю. Які залишили і поїхали. Ми вдвох… Хоч я Валерію і говорила, ми в цивільному шлюбі: «Ти вільний, це моя доля, моя посада». Він сказав: «Ні», — говорить Наталія, ледь стримуючи сльози.

Її чоловік додає, що також не уявляв, як залишити дітей самих у такій ситуації.

— Як би ми їх покинули? Як би ми тоді виглядали у їхніх очах? Хто б ми були для цих дітей? А так, ми з ними до останнього, так вийшло, значить, така наша доля. Ми стали для них, як батько й мати, — відзначає Валерій Мандзюк.

Наталія Луцик згадує, що 17 березня 2022 року до села зайшли російські військові та окупували його. Приблизно через тиждень російські військові заїхали на територію закладу.

— Страх був неймовірний. Це закриті повністю обличчя з автоматами. Він підходить мені й говорить: «З нашої сторони сюди нічого не прилетить, ми тепер знаємо, що тут діти». А я йому кажу: «Наші також знають, що ми тут, і з нашої сторони нічого сюди не прилетить». По виразу його очей я бачила, що йому це не сподобалося, він нічого не відповів, розвернувся і пішов, — згадує Наталія Луцик.

Після цього російські військові час від часу навідувалися до закладу і пропонували поїхати в Росію у «на оздоровлення», намагалися переконати дітей. Однак, за словами Наталії, діти категорично відмовлялися їхати до Росії, адже були вже достатньо дорослі, аби розуміти, що відбувається в країні.

— Ми чекали, ми хотіли зустрічати наших військових, ми хотіли радіти разом перемозі та звільненню нашої території. І нам дійсно там було безпечно місце. Як би було дійсно небезпечно, як би не було в мене такого підвалу, не вистачало продуктів, дров, води, можливо, я б і сказала — вивозіть нас, — говорить жінка.

Згодом росіяни вже не запитували, а поставили перед фактом — Наталія може лишатися, а дітей вони заберуть. З того часу почалося їхнє примусове переміщення.

Тож Наталія з чоловіком вирішили їхати з дітьми. Спочатку їх привезли у Херсонську область, а потім забрали в Росію. Їх вивезли у санаторій в Краснодарському краї, де було близько 500 дітей, яких забрали з Херсонщини.

Діти втекли з Росії завдяки американським волонтерам. Деталі цієї операції Наталія не розголошує.

— Коли я знала, що є автобус, є домовленість, тоді я пішла до керівника і зразу сказала: «Ми завтра виїжджаємо». Я не питала, чи можна виїхати. Він: «А хто? А як?». Всю свою промову я вивчила на пам’ять, говорила, як мені порадили — переконливо, впевнено. Що я «мама» цих дітей, законний представник, що нас переміщали-переміщали, а тепер ми на запрошення їдемо на оздоровлення, — говорить Наталія.

Всю дорогу жінка боялася, що автобус зупинять і змусять повернутися. Однак вдалося все ж таки перетнути кордон. Грузія зустріла українців привітно та гостинно. Наразі вони там і знаходяться.

Наталія відзначає, що їй досі не віриться у те, що вдалося виїхати з РФ, та зі сльозами на очах каже, що вона зробила те, що обіцяла дітям — вивезла з Росії.

Нагадаємо, Міжнародний комітет Червоного Хреста отримав файл з іменами більш як 19 тисяч викрадених Росією українських дітей з окупованих територій від робочої групи при президентові України.