Про Африку і дуби

Ми часто чуємо від людей: «Новий керівник буде краще попереднього». Але чи так це насправді? Причина цього криється в нас самих.

Очікування «чарівника»

Люди не готові критично мислити. Це складно, важко і часто навіть неприємно. Мати власну думку, розуміти, чому одні рішення можуть бути болючими, а інші — необхідними. Простіше погоджуватися з тим, що нам говорять, навіть якщо це не зовсім відповідає істині.

Багато хто з нас не хоче бачити, що навіть у складних ситуаціях, коли приймаються важливі рішення, за кожним із них стоїть більша картина. Кожен керівник намагається зробити все, що в його силах, але важливо розуміти, що для розвитку необхідно часто йти на важкі, інколи непопулярні кроки.

Але є ще одна важлива складова, яка теж важлива. Люди завжди чекають на «чарівника з чарівною паличкою», який прийде, махне і все змінить. Однак це міф. Існує реальність: зміни потребують часу, і неможливо одразу все виправити. Люди не хочуть чекати, не хочуть бути залученими в процес. Вони хочуть, щоб «хтось інший» все вирішив за них.

Але ми з вами — це та сама влада. Ми повинні не просто спостерігати, а брати активну участь у житті нашого міста. Читати закони, розуміти процеси, вчитися, як ми можемо змінювати ситуацію на краще. Кожен з нас має вплив, якщо ми готові працювати разом.

Маніпуляції емоціями

Також важливо зрозуміти, що багато людей хочуть постійно відчувати емоції. Спочатку вони вірять у зміни, в нові обіцянки, але це стає емоційно важким і врешті-решт переходить у розчарування, якщо все не відбувається так швидко, як хочеться. Вони чекають результатів, спостерігаючи за кожним кроком лідера. Вони хочуть змін «тут і зараз», і не готові до того, що справжні зміни завжди приходять поступово.

Але саме цей підхід, з фокусом на емоції, не дає нам зрозуміти реальні процеси, які відбуваються. І якщо ми хочемо бачити зміни, то повинні бути готові сприймати реальність і допомагати, а не лише очікувати від нього «чудес».

Психологія негатива

Страшно, що люди не готові перепровіряти інформацію. Вони готові лише почути те, що вже чули, побачити те, що вже побачили, особливо якщо це несе негативний контекст. Класичний приклад: новина про вбивство чи зґвалтування набирає 10 000 реакцій у соцмережах, а новина про відремонтовану лікарню чи дитячий садок набирає значно менше. І що ми чуємо? Люди просто кажуть: «Це ж їхня робота». Але чомусь не скажуть «молодці», не розуміючи, скільки роботи було вкладено у цей процес. Це дуже показово. Ми не готові визнати, що за кожним позитивним змінам стоїть величезна праця.

Що ми можемо зробити?

• Перевіряти факти, навіть якщо «всі так кажуть».

• Не поширювати емоційний негатив, доки не впевнилися.

• Підтримувати конструктивні зміни, навіть якщо вони викликають вибух емоцій.

• Активно брати участь у житті міста — читати, думати, діяти.

Тому в цій історії є лише один шлях — шлях до конструктивної критики та підтримки, готовності розуміти, що справжні зміни неможливі без наших зусиль. Ми маємо бути частиною цього процесу.