За 3,5 км — ворог. Як живе прифронтовий Очаків?

За 3,5 кілометра — уже Кінбурнська коса. Ми стоїмо в Очакові. Колись це було курортне місто, куди їхали для спокою, тепер — місце, де «спокій» вимірюється кількістю збитих FPV-дронів.

«МикВісті» приїхали до Очакова, щоб показати, як сьогодні живе прифронтове місто.

Чому Очаків та Кінбурн важливі для Росії?

Ми стоїмо на оглядовому майданчику в Очакові. Звідси відкривається вид на окуповану Кінбурнську косу, яка знаходиться прямо навпроти нас — 3,5 кілометра через лиман. Вже ця зона вважається небезпечною, оскільки проглядається та часто обстрілюється російськими військовими. Тому наше перебування там було недовгим.

Навколо запустілий сквер та пам'ятник російському полководцю Олександру Суворову. Його мають знести, каже заступник міського голови Олексій Васьков. Міська влада проводила опитування, яке показало, що 55,7% очаківців хочуть демонтувати пам'ятник та перенести його до музею. Ще 28,7% вважають, що його треба залишити на місці.

Але пам’ятник Суворову досі стоїть на своєму місці. Російський полководець вказує пальцем прямо на Кінбурнську косу. «Показує, де ворог і куди нам треба йти», кажуть очаківці.

Власне, ось цей проміжок лиману між Очаковом та Кінбурнською косою є стратегічно важливим для українського судноплавства. Фактично це коридор, відкриття якого дозволить не лише запустити у роботу миколаївські порти, але й використовувати усі портові потужності півдня на максимум.

Очаків і Кінбурнська коса завжди мали важливе стратегічне значення для судноплавства, оборони та контролю над північно-західною частиною Чорного моря. Саме тут сходяться Дніпро-Бузький лиман і Чорне море — головна артерія, якою українські порти Миколаєва, Херсона й Очакова мають вихід до світових торгівельних шляхів.

Поки Кінбурнська коса лишається зоною бойових дій, доступ до частини акваторії обмежений. А це впливає не лише на логістику, а й на економічну безпеку — без стабільного судноплавства через очаківський канал Україна не може повною мірою використовувати свої морські порти на півдні.

Якщо трохи зануритися в історію, то Очаків завжди був точкою контролю над виходом до моря. Ще в часи Османської імперії та Російської експансії у XVIII столітті за нього точилися запеклі бої. Той, хто контролює Очаків, фактично контролює доступ до Дніпра й усього внутрішнього судноплавства України.

У ширшому сенсі це має і геополітичний вимір. Принцип, схожий до доктрини Монро, сьогодні проявляється у тому, як держави прагнуть убезпечити свої регіони від зовнішнього впливу. Для України — контроль над Очаковом і Кінбурном означає гарантію вільного доступу до Чорного моря, можливість самостійно визначати свою морську політику і не допустити домінування інших сил у прибережних водах.

По суті, для України цей район — своєрідна «точка входу» у світову торгівлю та безпекову систему Чорного моря. Без контролю над Очаковом і Кінбурнською косою говорити про повноцінне судноплавство й відновлення портової логістики на півдні — неможливо.

«Ми випробували на собі усі види озброєння». Що відомо про життя в Очакові зараз?

«Як вам тут живеться?», — питаємо ми жінку, яка сіла перепочити на лавці вздовж пішохідної алеї. Вмить до неї підбігли коти та собаки, очікуючи на їжу. Вона дістала пакунок з кормом.

Навколо нас немає жодної уцілілої будівлі — усюди вибиті вікна, пошкоджені дахи. Навіть тварини тут виглядають інакше — змучені пережитими обстрілами.

«Нам (очаківцям, — прим.) важко, бо ми не можемо ходити на пляж. Раніше ходили і оздоровлювалися, а зараз не можна», — перше, що відповіла нам жартома жінка.

Очаків обстрілюють щодня. «Ми випробували на собі усі види озброєння», каже заступник мера Олексій Васьков. Зараз російські військові щодня запускають на місто FPV-дрони, розвідувальники, обстрілюють з артилерії, атакують різними видами ракет. Саме через Очаків летить більшість «Шахедів», якими Росія обстрілює Україну.

«До цього звикнути неможливо. Ми тут усі нервові, погано спимо вночі. Але куди нам їхати? Тут наш дім», — каже про життя в Очакові мешканка Тетяна.

Після невеликої паузи вона додає: «Але ж, бачите, у нас у місті чисто, усі служби працюють, прибирають. Хоча, звісно, місто похмуріло».

На сьогодні у місті зруйновано або пошкоджено 70% будівель, розповів нам у своєму кабінеті мер Очакова Сергій Бичков. Це приватні будинки, багатоповерхівки та об'єкти інфраструктури.

«Вікна вибило практично у всіх будинках. Гадаю, лише в 10% будівель вони цілі», — додав він.

Лише цим 10% вдалося вціліти після найбільшого обстрілу Очакова у січні 2023 року. Тоді обстріл міста був настільки сильним, що вибухову хвилю відчули жителі Миколаєва. Для кращого розуміння, наскільки сильним був вибух в Очакові: люди у кав'ярні в центрі Миколаєва впали на підлогу, будучи переконаними, що поряд почався обстріл.

«Після того масштабного вибуху у нас майже у всіх будинках повилітали вікна, пошкодило дахи», — сказав заступник міського голови Олексій Васьков.

Зараз пошкоджене житло відновлюють лише за гроші міського бюджету та завдяки донорам, акцентує мер Сергій Бичков: «На жаль, ми не попадаємо в програму «єВідновлення». Бо кабмінівська програма не діє на місця, які знаходяться в зоні бойових дій».

«Ми поки що не робимо стіни і не вставляємо вікна. Це роблять донори, якщо вони беруться за це. Ми ремонтуємо тільки дахи і зашиваємо вікна OSB-панелями. Бо охопити все неможливо.

Є будинки, в які прилітало вже по 4 рази. Ми відновили дах, через місяць туди знову прилетіло, потім через пів року ще. Це такі вразливі зони», — сказав Сергій Бичков.

Попри це люди продовжують жити у своїх пошкоджених домівках. «Їм немає куди їхати», пояснює мер. Замість вікон у будинках стоять OSB-плити, а самі очаківці живуть у підвалах. Кажуть, так безпечніше.

«В кожній багатоповерхівці є підвал, який люди якось облаштовують і спускаються туди», — додав мер.

По місту досі ремонтують та облаштовують укриття. За чотири роки з міського бюджету на це витратили близько 100 мільйонів гривень, каже Сергій Бичков. Допомагають також донори, які привозять наземні укриття.

Ці укриття зокрема можуть убезпечити очаківців від FPV-дронів, які росіяни щодня запускають на місто з окупованої Кінбурнської коси. Більшість вдається «приземлити» ще у лиман, але є й ті, які долітають до міста і знаходять свої цивільні цілі: людей, тварин, будинки, квартири.

95% падають. FPV-дрони летять на Очаків з коси

Навіть під час 20-хвилинної розмови з міським головою на місто вже летів FPV-дрон. Сповіщення про це надійшло міському голові на телефон. Він узяв його до рук і озвучив: «О, летить FPV». Вже за хвилину він посмішки додав «Нема FPV. Впав».

Кожне таке «впав» означає, що дрон вірогідно вже на дні лиману і очаківці можуть продовжувати жити своє життя до наступної найближчої небезпеки: ходити на роботу, до магазину, навчатися, прогулюватися.

«Ми працюємо над захистом. Щоб ви розуміли, 95% FPV-дронів падають. Якби всі прилітали сюди, то нам був би капець», — додав міський голова.

Попри це майже щодня певна кількість FPV-дронів долітає до Очакова. Серед постраждалих — цивільні, місцеві жителі, їх домівки. У щоденних ранкових зведеннях Миколаївської ОВА можна побачити:

«Учора ворог 12 разів атакував FPV-дронами Очаків та прибережну зону. Поранено 47-річну жінку та 18-річного хлопця, їх було госпіталізовано. На ранок стан постраждалих стабільний, середньої важкості. Також пошкоджено приватний будинок».

Це одне з яскравих підтверджень тому, що попри те, що дрони вдається приземлити у лиман, чимала їх кількість все ж долітає до міста.

На думку міського голови замість встановлення захисних сіток по місту треба забезпечити Очаків РЕБами — засобами радіоелектронної боротьби.

«Дивіться, захисні сітки — це добре, але вони її пробивають. Перший дрон пробиває, другий заходить. Якщо стоїть сітка, то вони її бачать. Це зайва увага. Але я думаю, що краще забезпечити РЕБи — сучасні установки, які вже існують. Це кошти. Хай вони падають собі в воду чи кудись там в берег, ніж вони будуть літати шукати по місту наші сітки», — пояснив мер.

Після паузи мер додав: «Але деякі питання в місцях, де треба повністю перекривати заїзд у місто чи якусь дорогу, бо там небезпечно. Там гатять так, що проїхати неможливо. Це вже інше питання».

Цікава відмінність міста, яку ми помітили, — кожен другий очаківець пересувається по ньому або на швидкісному велосипеді з мотором, або на мопеді. На вулицях ми також зустрічали навчальні автівки — попри близькість до лінії фронту, там працюють автошколи.

Зараз у місті проживає близько 7,5 тисячі людей. Це половина від довоєнного часу, уточнив міський голова Сергій Бичков.

«Кількість людей у нас змінюється усі чотири роки, але виходячи з видачі гуманітарних вантажів, то в нас приблизно однакова кількість і дорослих, і дітей», — додав він.

«Не вистачає кадрів». Як працює місцева лікарня?

Увесь цей час у місті працює єдина лікарня — Очаківська багатопрофільна лікарня. Там мешканцям надають різні послуги.

«У нас є терапія, неврологія, хірургія, інфекційне відділення. Поліклініка надає амбулаторну допомогу. Ще у нас діагностичне відділення: УЗД, фіброгастроскопія, офтальмологія», — каже головний лікар Валерій Кнітель.

Якщо в Очакові є постраждалі внаслідок обстрілів — їх першочергово везуть в місцеву лікарню. Тут їм надають першу допомогу, стабілізують і за потреби везуть в лікарні до Миколаєва або Одеси.

«Це залежить від випадку, від важкості», — додав головний лікар.

Разом з ним ми спустилися оглянути укриття. По дорозі він розповів, що найбільша проблема закладу зараз — нестача лікарів. Молоді спеціалісти з цілком зрозумілих причин не хочуть приїжджати до прифронтового міста на роботу у місцеву лікарню.

«Кадрів, звісно, не вистачає. У нас лише один хірург. Треба хоча б два-три. Кардіолога немає», — каже Валерій Кнітель та додає, що на сьогодні у лікарні працює 124 людини.

Ми спустилися в укриття. Вздовж довгого коридору знаходиться чимало кабінетів. Шість з них — палати на 20 ліжок. В цілому, цього достатньо для того, щоб забезпечити безпеку пацієнтам, каже головний лікар. Там також є кабінети для прийому пацієнтів, наприклад маніпуляційна та перев'язочна. А ще — душові, туалети та пункт незламності.

За чотири роки роботи у будівлі лікарні кілька разів вилітали вікна внаслідок обстрілів Очакова, каже головний лікар.

«Безпосередньо сама лікарня під обстріл не потрапляла, але коли був потужний вибух, то вікна повилітали. Коли поряд з харчоблоком був приліт, то усі вікна повилітали. Нам довелося замінити усі 150 вікон», — поділився Валерій Кнітель.

Треба замінити 180 км мережі. Яка ситуація з водою?

Дорогою з лікарні ми зупиняємось на одній з міських вулиць. Там комунальні служби зараз замінюють водопровід — прокладають близько 1 кілометра нових труб. На місці знаходяться три працівники і техніка. Екскаватор вириває траншею для заміни труб.

«Зараз на цю вулицю ми тягнемо від основної магістралі новий водопровід, щоб забезпечити людей водою. Потім люди, кожен біля себе, поставлять лічильник», — каже заступник міського голови Олексій Васьков.

Загалом під землею знаходиться 180 кілометрів мережі, яка подає очаківцям воду.

«Практично усі вийшли з ладу, їм вже близько 50 років. Тому якість води падає, коли вода йде не по пластику, а по залізу, яке вже зношене. Ми частково міняємо, але казати, що ось завтра ми прокинемося і всі кілометри будуть замінені, ми не можемо. Це треба перекопати все місто повністю. Тому ми замінюємо частинами — вулиці, квартали», — пояснив мер Очакова Сергій Бичков.

Сама вода надходить у місто зі свердловини 100-метрової глибини. «Вода хороша, лише трохи кальцинована і жорстка», каже мер.

Загалом на заміну усієї підземної водомережі потрібні значні кошти. «Це навіть не 10 річних бюджетів міста», додав Сергій Бичков.

«Ідеальної картинки немає. Прокладка труби — це ж не тільки труба. Це колодязі, задвижки, інфраструктура, тротуари, зелена зона. Це час і багато коштів. Я навіть не хочу називати суму, але це багато. Але ми потроху працюємо, кожен рік міняємо 2-3 кілометри і так рухаємося», — додав міський голова.

Довелося звільнити майже половину працівників мерії. Що відбувається з бюджетом Очакова?

Кошти на це виділяють зокрема з міського бюджету. Хоча ситуація з ним після вилучення військового податку складна.

«В нас забрали 87% нашого бюджету. Ми були залежні від ПДФО, військових, СБУ», — пояснив міський голова.

Через це у міській раді довелося скоротити 43% працівників. «Ми були вимушені це робити, тому що нам не вистачало коштів», додав він.

«Звичайно, деякі з цих людей виїхали. Вони рахувались на праці, але були в простої. Деякі люди пішли на пенсію, деякі люди звільнилися самостійно, деяких скоротили і виплатили компенсації. Тут підхід до кожного був індивідуальний. Але це відбувалось, на жаль», — уточнив Сергій Бичков.

Раніше місто приймало туристів, тут працювали бази відпочинку, яхти та катери возили людей на заповідну Кінбурнську косу. Завдяки цьому до міського бюджету також надходили кошти.

«Це ж був курортний бізнес. Тобто тут 90% (бізнесу, — прим.) складав курорт», — додав мер Очакова.

Зараз ситуація інша — туристичний бізнес стоїть, більшість баз відпочинку та водний транспорт зруйновані. Через це бюджет Очакова недоотримує близько 45-50% від того, що отримував до війни.

«Це були сплати за землю, курорти і так далі. У нас довоєнний бюджет був десь під 170 мільйонів гривень, потім на початок війни військовий був під 300 мільйонів гривень, зараз він близько 75-80 мільйонів гривень», — сказав Сергій Бичков.

Який бізнес працює?

«Який бізнес продовжує роботу в Очакові?», — питаємо ми міського голову.

«Тільки АТБ, торгівля. Ще в місті живуть деякі фермери, але працюють за містом, бо в нас немає земель сільгосппризначення. Але податки вони платять тут, якщо вони зареєстровані тут. Ситуація така собі», — пояснив він.

Стан бізнесу в Очакові сьогодні яскраво передають знищені елеватори місцевого підприємства. Їх побудували у 2000 році. Тоді ніхто не міг навіть здогадуватись, що через 20 років в них влучить російська ракета й знищить резервуари з тоннами зерна.

«Фактично метрові стіни складу знесло як лист паперу. На щастя, охоронець відійшов далі і його лише контузило. Якби був десь ближче — були б жертви», — додав заступник мера Олексій Васьков.

Сьогодні територія зі знищеними елеваторами заросла травою. А приватні будинки навколо досі стоять з вибитими вікнами та пошкодженими дахами.

У розмові з міським головою ми порушили тему відбудови. «Такі питання зараз не піднімаються», — одразу сказав мер.

«Куди б ми не звернулися (до міжнародних партнерів, донорів, — прим.) і кажемо, що в зоні бойових дій, то нам кажуть «давайте трохи пізніше». Поки що давайте робити те, що важливо: укриття, питна вода, лікарня, житло, бізнес», — сказав він.

Натомість, додав мер, підіймається питання міжнародної підтримки з розмінуванням.

«Зараз замінована вся берегова лінія міста Очаків — її протяжність близько 10 кілометрів. І що там в воді плаває, ніхто не знає. Кінбурнська коса теж замінована, з тієї сторони. Вони теж мінують», — уточнив Сергій Бичков.

Через безпекову складову ми не змогли зафільмувати повну картину життя в Очакові. Адже багато з того, що ми хотіли зняти, зараз — закрита зона: розташовані вздовж берегу будинки та бази відпочинку, катери та яхти. Ця територія простежується та обстрілюється ворогом. Щойно ми дісталися Очакова, мер одразу сказав: «Це берегова лінія, вас туди не пустять». Але не важко здогадатися, що б ми побачили там — сліди обстрілів, зруйновані пірси, човни та будинки, і море, яке тепер нагадує фронт, а не відпустку.

Очаків сьогодні показує, як життя може тривати там, де воно мало б зупинитися. Люди тут звикають до обстрілів, але не до безнадії. Ремонтують водопроводи, відновлюють лікарню, облаштовують укриття — усе, щоб просто мати змогу залишатися вдома.

Між цими зруйнованими вулицями й замінованим узбережжям проходить межа, від якої залежить не лише місто. Контроль над Очаковом — це право України на власне море. І це право тут захищають щодня — не лише військові, а й ті, хто обирає залишатися там, вдома.

Юлія Бойченко, «МикВісті»