Аляска, що змінила наратив: як зустріч із Путіним руйнує ізоляцію Росії

Як одна зустріч може перекроїти комунікаційний ландшафт

Три з половиною роки поспіль Захід, Україна та деякі партнери послідовно будували наратив про «ізоляцію Росії». Путіна таврували як «самопроголошеного диктатора», «бункерного діда», «ізгоя», «військового злочинця». Ці ярлики працювали: вони задавали рамку для політичних рішень, для дипломатії, для медіа.

Відмова від зустрічей, запрошень на заходи, фотографій поруч із президентом Росії - це було не питання смаку, а інструмент утримання санкційного та політичного тиску.

Реклама

Так, цей наратив поділяли не всі. Менша частина політичних сил у Європі та США та значна - в країнах Глобального Півдня - жила за власними правилами.

Проте в мейнстрімі, у західному світі, саме «ізоляція Путіна» була базовим фоном, до якого мусили пристосовуватися навіть скептики.

І ось - зустріч на Алясці.

Публічна, урочиста, добре задокументована.

Лідер Сполучених Штатів тисне руку лідеру Росії. Цей жест, незалежно від деталей переговорів чи змісту заяв, руйнує саму архітектуру комунікаційної ізоляції. У світі комунікацій не існує вакууму: коли зникає один наратив, його місце миттєво займає інший.

І відтепер Путін виглядатиме не як ізгой, а як один із глобальних гравців - комусь симпатичний, комусь ні.

Відтепер теза «Росія у міжнародній ізоляції» дедалі рідше звучатиме з великих трибун. Вона залишиться у словнику частини антиросійських або проукраїнських політиків, громадських активістів, експертів.

Але поступово відступатиме з мейнстріму на маргінес - до тих, чиї слова зручно буде списати на «надмірну емоційність» або «відірваність від реальності».

Це і є логіка комунікаційних зсувів: те, що вчора було загальноприйнятим, завтра стає позицією невеликої, хоч і голосної меншості.

Замість наративу ізоляції приходить нова рамка: «Путін - світовий лідер серед інших». Такий самий, як ще 192 керівники держав і урядів. З яким можна не погоджуватися, можна його критикувати, але чия присутність у великій грі більше не викликає автоматичної обструкції.

Для Москви це - беззаперечний здобуток. Кремль роками прагнув зняти клеймо «ізгоя». І ось, завдяки кадрам з Аляски, це вдалося зробити значною мірою.

Важливо розуміти: у політиці символи іноді важать більше, ніж документи.

Фотографія чи телекадр, що розходяться по всьому світу, формують уявлення мільйонів людей, які ніколи не читатимуть деталей переговорів.

Саме тому наслідки цієї зустрічі не проявляться відразу. Але вони вже запущені: інформаційне поле змінює свою оптику.

По-перше, почнеться нормалізація контактів із російським керівництвом. Якщо президент США потиснув руку - то чому би не потиснути канцлеру, президенту, королю європейської країни? Якщо Трамп сів за стіл переговорів - то хіба це заборонено іншим? Аргумент «це легітимізує диктатора» відтепер звучатиме слабше.

По-друге, у мейнстрімних дискусіях легалізуються формулювання на кшталт «законні інтереси Росії» чи «російські занепокоєння». Те, що ще вчора було риторикою крайніх правих чи маргіналізованих «миротворців», тепер цілком здатне зайняти місце у дискусіях великих медіа, аналітичних центрів, конференцій і парламентських слухань.

По-третє, працюватиме ефект доміно. Кожна наступна зустріч політика високого рангу із Путіним виглядатиме менш скандальною, ніж попередня. І процес нормалізації розкручуватиметься, наче спіраль.

Для України це створює серйозний виклик. Одним із небагатьох стратегічних активів Києва у міжнародній політиці був саме образ Росії як ізгоя, агресора, злочинця. Це виправдовувало санкції, тримало Захід від прямих переговорів «через голову України», формувало моральний консенсус на підтримку українців.

Зараз цей актив стрімко знецінюється. Ізоляція, як комунікаційна рамка, втрачає свою силу. Це не означає, що санкції завтра скасують . Але означає, що розмови про це стримко нормалізовуються.

Тож санкції проти РФ дедалі важче буде комунікаційно супроводжувати моральними тезами.

Їх вимушено замінять транзакійні меседжі. Наприклад «російські вуглеводні конкурують з американськими».

А також безпекові – «російські вуглеводні роблять вас залежними від потенційного опонента, а також дають йому гроші на зброю проти вас».

Зустріч у далекій Алясці ще довго обговорюватимуть історики та політологи. Але вже сьогодні можна констатувати: в інформаційному вимірі вона стала переломним моментом.

Путін отримав те, чого прагнув роками - символічне повернення до клубу «світових лідерів».

А Україна та її прихильники отримали новий фронт комунікаційної боротьби, на якому доведеться шукати нові аргументи і створювати нові наративи.

Бо стара формула «Росія в ізоляції» більше не працює.

Максим Гардус