Що робить офіс Омбудсмана у Миколаєві — від дитбудинку до пандусів

Представництво Уповноваженого з прав людини у Миколаївській області працює з літа 2024 року. Його очолив Спартак Гукасян, колишній голова Вознесенської райради. Команда офісу вже опрацювала понад 3,5 тисячі звернень: миколаївці скаржаться на порушення під час мобілізації, проблеми з доступом до інформації, недоступні укриття й бар’єрність у місті. 

В інтерв’ю «МикВісті» Спартак Гукасян пояснює, з чим найчастіше звертаються люди, як реагують на скарги щодо ТЦК, чому вивіски стали проблемою, що не так з відкритістю влади та як працює система повернення полонених.

Представник Уповноваженого Верховної ради з прав людини в Миколаївській області Спартак Гукасян, фото МикВісті

Підприємці, демонтаж вивісок і доступ до влади

У квітні 2025 року в Миколаєві розгорівся конфлікт між підприємцями та міською владою через демонтаж вивісок на головній пішохідній вулиці — Соборній. Департамент архітектури посилався на оновлені правила розміщення зовнішньої реклами, затверджені у вересні 2024 року, які передбачають, що вивіски не можуть розміщуватись вище першого поверху та мають відповідати затвердженим вимогам. Підприємці ж вважають, що в умовах війни та економічної нестабільності такі дії є несвоєчасними та шкодять малому бізнесу. Ситуація набула розголосу після того, як власниця магазину морепродуктів оприлюднила відео з критикою дій влади, що призвело до публічної дискусії та втручання представника Омбудсмана.

— Почнімо з локального конфлікту, який на слуху в Миколаєві — ситуації з демонтажем рекламних вивісок. До вас звертались підприємці. Що сталося?

— Закон демонтажу всіх тих чи інших надписів, які є сьогодні публічно доступні на російській мові, є на рівні країни і працює він не перший рік. Тому ті підприємці, які цим обурені, вони повинні були самостійно в порядку зробити. Інша позиція багато вивісок взагалі не були узгоджені офіційно, навіть за старими правилами міськради. Але найголовніше — компанія, що приїхала демонтувати рекламу, не мала з собою потрібних документів, що підтверджують їхні повноваження. Я особисто був на місці, коли ця компанія приїхала до магазину «Айкос». Коли попросив показати документи, що дозволяють демонтаж, отримав лише рішення виконкому та перелік адрес, що є публічною інформацією. Вони не змогли показати договір із адміністрацією району чи інші документи, тому врешті поїхали і не продовжували роботу.

Під час зустрічі з архітектором ми проговорили, що підприємців не поставили до відома вчасно, і тому архітектор надав їм додатковий строк — 30 днів на узгодження реклами та ще 30 днів на приведення вивісок у відповідність. Це і є вирішення конфлікту.

— Як ця ситуація показує загальний стан із доступом до влади?

— Я, як представник Омбудсмана, не маю проблем із тим, щоб потрапити до будь-якого посадовця. 

Коли ситуація дійшла до того, що нам треба було з’ясувати, на підставі якого законодавства та яких документів це все оформлено у міській раді, ми запропонували безпосередньо залучити міську раду та керівника департаменту архітектури. Нам не відмовили — нас безперешкодно провели до кабінету головного архітектора, де ми змогли обговорити всі питання. Чи допомогла моя присутність підприємцям — не можу сказати точно, можливо, їх і без мене допустили б.

Але варто зазначити, що існує інша сторона медалі. Ми часто отримуємо скарги від громадських організацій, журналістів, представників різних груп населення, які теж мають право на доступ до посадових осіб, що займаються публічною діяльністю, — і ці люди стикаються з перешкодами.

Особливо це стосується центральної будівлі міської ради. Натомість, я не чув про випадки, щоб хтось мав проблеми з доступом до департаментів, розташованих поза центральною будівлею — соціального захисту, територіальних центрів чи інших. Там таких перешкод немає.

Реклама

Нагадаємо, у травні 2024 року журналісти «МикВісті» намагалися потрапити до міськради після апаратної наради, щоб отримати коментарі від посадовців. Однак їх не пропустили, пояснюючи це новими правилами пропускного режиму. Відповідно до них, представники медіа можуть відвідувати будівлю лише за одноразовими електронними перепустками, оформленими через організаційний відділ міськради, і виключно у супроводі працівників відділу інформаційного забезпечення.

26 липня 2024 року після публікації Інституту масової інформації поліція відкрила кримінальне провадження за фактом можливого перешкоджання професійній діяльності журналістів. Проте у ході слідства правоохоронці не виявили складу злочину та закрили справу.

— Як ви на сьогодні оцінюєте відкритість влади у Миколаєві?

— У перші 4 місяці 2025 року ми провели масштабний моніторинг усіх офіційних сайтів територіальних громад Миколаївської області. Найгірший результат — у сайту обласної військової адміністрації. По всіх тих нормативах, які написані в законі, вони у більшості відсотків не відповідають. Приміром, спробуйте самостійно знайти там актуальні контакти керівників чи чіткі інструкції, куди звертатися громадянам.

Нагадаємо, наприкінці 2023 року представниця ІМІ в Миколаївській області під час пресконференції за підсумками року звернула увагу очільника ОВА Віталія Кіма на те, що на офіційному сайті установи не публікуються усі розпорядження, а також бюджет Миколаївської області, якого не було в загальному доступі. Тоді очільник області пообіцяв виправити ситуацію.

— Ми також отримуємо звернення, коли люди надсилають запити до органів влади, а у відповідь отримують відмову — посилаючись на воєнний стан, гриф секретності або інші формулювання. Якщо бачимо порушення, надсилаємо власний запит. У разі, якщо нам також не надають інформацію — складаємо адміністративний протокол і передаємо справу до суду.

Як відомо, «МикВісті» виграли суд проти Миколаївської ТЕЦ щодо доступу до інформації про зарплати, премії та винагороди керівного складу та наглядової ради підприємства, яку ті відмовились надати на інформаційний запит, пославшись на конфіденційність інформації.

— За останній рік я не пригадаю жодного звернення, за яким ми не змогли б поновити право людини на доступ до інформації, — додає Гукасян. — Ми не виконуємо роботу замість відповідальних органів, ми контролюємо, щоб вони виконували свої обов’язки.

Системи немає, є лише окремі рішення: про безбар’єрність у місті

— Чи були у 2024–2025 роках випадки, коли органи влади відмовляли в доступі до публічної інформації, посилаючись на воєнний стан?

— Так, ми фіксували такі випадки. І саме тому постійно нагадуємо, що є Закон України «Про доступ до публічної інформації», і його дія не припиняється під час воєнного стану. Зокрема, стаття 15 цього закону чітко визначає, яка інформація має бути оприлюднена, і ці зобов’язання зберігаються.

Воєнний стан справді передбачає певні обмеження, але вони прямо прописані в Законі України «Про правовий режим воєнного стану». Там чітко вказано, що саме може бути обмежено. Якщо посадові особи просто відповідають: «Це воєнний стан, тому ми не дамо інформацію» — це неправомірно. Так, воєнний стан вводить ті чи інші обмеження, але вони чітко прописані в нормі закону про військовий стан. Його можна відкрити і ознайомитися. Я думаю будь-яка посадова особа або державний, місцевий органи і т.д. дуже прекрасно ознайомлені з цим законом. І тому я вважаю, що якщо він якось іншим чином формується в тих чи інших відповідях з заявниками, то це просто якась дезінформація.

Спартак Гукасян очолив представництво Омбудсмана у Миколаєві влітку минулого року, фото МикВісті

— На початку травня була резонансна ситуація, коли людина на візку не змогла піднятися додому через непрацюючий ліфт. Чи знайомі ви з цією ситуацією? Чи проводили ви роботу з міською владою, щоб уникнути подібних випадків?

— Це, скоріше, окремий випадок, а не системне рішення проблеми, яка насправді існує. Я вважаю, що міська влада мала б звернути на це увагу і почати більш комплексно працювати над питанням.

Наприклад, було б корисно, якби ОСББ надавали департаменту соціального захисту списки мешканців з відповідними статусами, щоб соціальні служби могли ефективно координувати надання необхідних послуг саме тим людям, які їх потребують у багатоквартирних будинках.

Ми також направляли запит до департаменту ЖКГ щодо тієї ситуації. Відповідь була, що з компанією, яка обслуговує ліфт, провели роботу та надали відповідні вказівки. Нас запевнили, що подібні випадки більше не повторяться.

— Як ви оцінюєте рівень безбар’єрності у Миколаєві?

— На жаль, він поки що дуже низький. Я, як людина, яка особисто проходила через подібні виклики, добре розумію, що безбар’єрність — це комплексний процес. Це не просто пандус біля входу чи окремі пристосування. Потрібно, щоб людина могла спуститися з одного бордюру, проїхати безперешкодно по доріжках, заїхати в транспорт і дістатися до потрібного місця без додаткових труднощів. Саме така системна, комплексна робота створює справжню безбар’єрність. Те, що почали робити після 2022 року — це окремі якісні об’єкти, вони відповідають нормам. Але проблема в тому, що вся система, ланцюжок безбар’єрності — від місця до місця — не працює як єдине ціле.

Ось приклад: поруч із Велмартом — автовокзал із великою кількістю маршруток і приміських автобусів. Якщо ви на візку, то з одного боку дороги зроблений пандус і можна зійти з бордюру. Але на іншому боці — там бордюр без заїзду, і далі рухатися неможливо. Щоб змінити цю ситуацію, я планую на початку червня зібрати представників громадських організацій — щоб вони склали перелік проблемних місць. Потім запросити представників влади і разом обговорити, як це виправляти. Точкові зміни є, але системної роботи поки що немає. На щастя, у нас є активні представники людей з інвалідністю, які допомагають у цьому розібратися. 

Медичні заклади без контролю: що виявили перевірки Омбудсмана

Навесні 2024 року після моніторингового візиту представників Уповноваженого з прав людини до Центру паліативної допомоги дітям у Миколаєві були зафіксовані серйозні порушення. У закладі утримували дітей з інвалідністю, і виявлені умови не відповідали жодним нормам безпеки та гідного поводження. Після публічного розголосу вихованців перевели до інших областей, а поліція розпочала розслідування.

Паралельно команда офісу перевіряла і приватні геріатричні установи. Деякі з них працюють без належних документів, а в окремих випадках — всупереч судовим рішенням.

— Що сталося після скандалу в Центрі паліативної допомоги дітям?

— Після перевірки, яку проводила Моніторингова група Офісу Уповноваженого, і яка зафіксувала численні порушення, дітей із цього закладу перевели до інших установ у різних областях України. Ми рекомендували це як тимчасовий захід для захисту їхніх прав. На той момент вже було відкрито кримінальне провадження за статтею про катування, і воно досі триває.

Після нашого моніторингового візиту всі зібрані матеріали передали відповідним державним і обласним органам. Однією з ключових рекомендацій було перевезти дітей із цього закладу в безпечніше місце. І 5 травня 2025 року обласна адміністрація підтвердила — діти, які залишалися без батьківського піклування, перевезені до Рівненської та Тернопільської областей. Щодо кримінальної справи — слідство триває, але поки без остаточних результатів.

— Чи є подібні проблеми в інших медичних або соціальних закладах?

— Ми перевіряли також приватні геріатричні центри. І виявили факти роботи без відповідних ліцензій та документів, зокрема всупереч рішенню суду. У таких випадках ми направляємо звернення до контролюючих органів — поліції, департаментів соціального захисту та охорони здоров’я. Там, де бачимо ризик для життя чи здоров’я — діємо максимально швидко.

Офіс Омбудсмана регулярно перевіряє заклади соцсфери на порушення прав людей, фото МикВісті

— Щодо ситуації у приватному геріатричному центрі також відкрито кримінальне провадження?

— Відкрито кримінальне провадження за неправомірне застосування ліків до пенсіонерів. Ми направили запит до ДСНС, щоб дізнатися, коли востаннє там проводили перевірку пожежної безпеки та дотримання інших норм. Виявилось, що цей центр, який оформлений як ФОП, судовим рішенням вже давно має бути закритий, і протягом останніх років там були відповідні приписи, але, попри це, він досі працює.

Не має значення, чи це приватний геріатричний центр, місцевий чи державний — усі такі заклади, що надають соціальні послуги, мають дотримуватися вимог: повна реєстрація, наявність необхідних КВЕДів, відповідність нормам пожежної безпеки, договори з медичними службами та сімейними лікарями, а також оформлення угод із родичами підопічних.

Ці процедури обов’язкові, і в Україні діють одні з найсуворіших законів у світі — їх треба просто виконувати. У цьому пансіонаті відсутня половина необхідних документів, навіть немає спеціальних шаф для зберігання ліків чи камер для продуктів, хоча це передбачено нормативами.

Хоча це приватний заклад, відповідальність за контроль несуть не лише спеціалізовані органи геріатричної сфери, а й правоохоронні органи, прокуратура, ДСНС, Держспоживслужба. Вони повинні регулярно перевіряти такі заклади та забезпечувати дотримання стандартів і безпеку для підопічних.

Чи отримували ви за останній рік скарги щодо доступу до укриттів у Миколаївській області?

— На жаль, за рік ми не отримали жодної офіційної скарги саме щодо відмови в доступі до укриттів. Було лише 2–3 звернення, де укриття згадувалися у контексті якихось конфліктів — наприклад, когось не пустили або не змогли домовитися, як має працювати укриття. Але системного потоку скарг немає.

Але от вам приклад із життя. Буквально два тижні тому йшов повз шаховий клуб і побачив укриття. На вигляд — усе, як має бути: табличка є, номер укриття є, телефон вказано. Але двері — зачинені. І номер телефону написано так, що деякі цифри важко розібрати. Я намагався додзвонитися — не вийшло. І тут мені стало цікаво: а як це працює для звичайної людини? Я не став одразу писати якісь звернення посадовцям, а просто зателефонував до міського кол-центру. Дівчина на лінії була дуже ввічлива, все записала, навіть мої ПІБ і номер телефону. Я пояснив ситуацію: є укриття, є номер, але не працює, потрапити туди неможливо.

Заявку прийняли — все чітко. Але пройшло три дні. І за ці три дні в нас було, здається, з півтора десятка тривог. І тільки на третій день мені передзвонив чоловік, який працює в комунальному підприємстві, що відповідає за це укриття. Він скинув відео: номер переписали чітко, двері тепер відчиняються, все працює. Під час тривоги можна дзвонити — дадуть ключі, і мешканці зможуть спускатися в укриття.

Але найцікавіше — ніхто з жителів цього будинку не звертався. Це була виключно моя особиста ініціатива.

— Чи надходили до вас звернення від мешканців області щодо недоступності громадських просторів для людей з інвалідністю? Які найпоширеніші проблеми та скарги вони висловлюють?

— Після 2022 року більшість нових об’єктів, зведених за кошти донорів чи місцевого бюджету, відповідають вимогам безбар’єрності. Проте те, що було зроблено раніше, часто не відповідає стандартам. Наприклад, пандуси ставлять просто для виду, не враховуючи реальних потреб людей з інвалідністю, а інклюзивні санвузли облаштовані неправильно.

Я вважаю, що при плануванні заходів з безбар’єрності обов’язково треба залучати самих людей з інвалідністю, щоб зрозуміти, що зроблено правильно, а що потребує вдосконалення. Лише так можна ефективно вирішувати ці проблеми. Я пригадую, як у 2009 році після важкої аварії мені довелося заново вчитися ходити і рухатися. Тоді доступність була катастрофічною — сходами доводилося долати великі труднощі, на маршрутку залазив із великим зусиллям. Тоді це був справжній «треш». Зараз ситуація поступово покращується, хоч і не так швидко, як хотілося б, особливо з огляду на те, скільки людей отримали інвалідність через війну. Але прогрес є, і це важливо.

Скарги на ТЦК: Часто проблема в окремому працівнику, а не в системі

— У 2024 році ви говорили, що отримали понад 200 звернень щодо ймовірних порушень з боку територіальних центрів комплектування. Що це були за порушення і як їх розглядали?

— У листопаді ми провели масштабний круглий стіл за участю керівників обласного та районних ТЦК, їхніх юристів, представників Національної поліції, прокуратури, СБУ та адвокатів. Ми детально розглянули кожен випадок, не лише офіційно його документували, а й обговорювали. Аналогічні зустрічі відбулися також у Південноукраїнській міській громаді та Вознесенському районі.

Важливо розуміти, що системних порушень з боку самих ТЦК немає — проблеми виникають через дії окремих працівників. Люди часто плутають це і думають, що вся система працює неправильно. Але якщо представник ТЦК застосував фізичну силу чи вдався до незаконних дій — це поодинокий випадок. І відповідальні особи повинні бути притягнені до відповідальності.

— А які ще типові ситуації трапляються у зверненнях?

— Часто люди не погоджуються з рішеннями ТЦК. Наприклад, чоловіка викликають до центру, а він вважає, що не підлягає мобілізації. Тоді ми запитуємо: які законні підстави для звільнення? Чи проходив він військово-лікарську комісію? Чи стоїть на обліку? Якщо — ні, і є інші обставини, наприклад, інвалідність матері — потрібно це підтверджувати документально. Інакше — законних підстав для звільнення немає.

Я не кажу, що всі звернення саме такого характеру, але якщо є факти незаконних дій — ми реагуємо. За перші 4 місяці цього року таких звернень стало значно менше. Ми щодня підтримуємо контакт із заступниками обласного ТЦК, оперативно реагуємо на всі повідомлення, надсилаємо офіційні запити, спілкуємося з районними центрами. Контролюємо ситуацію.

Військовополонені: як працює механізм повернення

Раніше правозахисна організація «Медійна ініціатива за права людини» повідомила, що у полоні Російської Федерації перебувають майже 1300 військовослужбовців з миколаївської 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. З початку повномасштабного вторгнення 36 бригада захищала Маріуполь. З березня по травень 2022 року майже дві тисячі її бійців опинилися в російському полоні. З того часу з полону повернулися лише 287 бійців цієї бригади. Решта утримуються в місцях несвободи у Таганрозі, Валуйках, Курську, Пакіно, Мордовії, а також на окупованих територіях Луганської і Донецької областей.У Миколаєві вже традиційно містяни та рідні військовослужбовців щонеділі виходять на акції-нагадування з підтримкою полонених зниклих безвісти. 

— Чи маєте ви інформацію про умови їх утримання, місця перебування?

— На початку травня в Києві відбулася велика зустріч з родинами полонених із 36-ї бригади. Там були і Дмитро Лубінець, і представники офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, і координаційного штабу. Ми, зі свого боку, теж постійно зустрічаємося з родинами — і полонених, і зниклих безвісти. Не лише з 36-ї бригади, з усіх, хто до нас звертається.

Що стосується умов утримання… Не треба чекати, що там усе буде за міжнародними стандартами. Ми ж розуміємо, з ким маємо справу. Це не та сторона, яка буде дотримуватися Женевських конвенцій. Але ми — і як інституція, і спільно з державними органами — добиваємося через МКЧХ, ООН, омбудсманів інших країн, щоб утримання відповідало міжнародному праву.

Результат є. Родичі передають нам листи, ми далі — і це вже стабільна процедура. Перед Новим роком вдалося передати теплі речі, гігієну. Є зворотний зв’язок — родини отримують інформацію, що саме передано, хто що отримав. Стосовно військовополонених — ми виконуємо гуманітарну функцію

Також уже тричі проходили зустрічі з уповноваженою РФ Тетяною Москальковою за участі представників МКЧХ. Там ведуться перемовини щодо дотримання прав українських військовополонених. Насамперед це стосується медичної допомоги та умов перебування.

— Як виглядає механізм підготовки до обміну?

Представник Омбудсмана регулярно зустрічається з родичами військовополонених, фото МикВісті

— Це роблять спецслужби і спеціальні люди. Ми ж передаємо до Києва всю інформацію, яку отримуємо від родин. Там створено групу, яка працює з усіма заявами, і кожне звернення враховується.

— У багатьох виникає питання: чи однакові умови для всіх, хто потрапляє на обмін? Адже часто звучить, що від статусу людини залежить її черга. Як це працює насправді?

— Ми не займаємося обміном. Ми не формуємо списки, їх не формують посадовці. Є чіткі критерії. Першими на обмін ідуть люди з тяжкими хворобами або тяжкими пораненнями. Друга категорія — це ті, хто вже там захворів на хронічні хвороби. Далі — жінки, цивільні люди, яких зробили військовими.

Ви ж знаєте, наприклад, що у нас у Миколаївській області є просто чоловіки, водії, які в 2022 році допомагали військовим, доставляли щось — і потрапили в полон. Це було в Маріуполі, в Мелітополі. Хоча вони цивільні, їх враховують як військовополонених. Є й такі, які за віком уже не можуть бути військовозобов’язаними. Оці критерії і формують підстави для створення списків.

Це визнається міжнародними стандартами. І Міжнародний комітет Червоного Хреста — саме офіс у Женеві, не в Києві й не в Москві — є головним механізмом зв’язку сторін. Він об’єднує обидва офіси: і в Києві, і в Москві, а також представників омбудсмена, спецслужб — усіх, хто формує умови для обміну.

І навіть коли автобус уже завантажений людьми, спецслужби знають, хто в ньому, але поки ці люди не доїдуть до безпечної зони, де проходить обмін, і не буде підтверджено факт, що ця людина реально доїхала — цей список нікому не оголошується.

— Чи впливають вироки російських судів на можливість обміну?

— Ми маємо багато прикладів, коли людей обмінювали, попри вироки. Навіть якщо їх засудили, вони повертаються як військовополонені — бо саме таким є їхній реальний статус.

— А як щодо обміну цивільних?

— Це окремий напрям — четвертий пункт формули миру. Уже вдалося повернути 174 цивільних. Ми також допомагаємо людям з тимчасово окупованих територій переїхати на підконтрольну територію України.

— Часто родинам телефонують із пропозиціями заплатити за «допомогу» з обміном. Чи були такі випадки серед миколаївців?

— Дуже багато. Тому кожну зустріч — і я, і представники Координаційного штабу — завершуємо одним: будь ласка, якщо вам надсилають якісь «документи», «фото», «гарантії» — не робіть жодних переказів. Повідомте нам. Якщо знаєте джерело, з якого вам написали чи подзвонили — у якому телеграм-каналі воно зареєстроване, як називається, ми передамо це спеціальним службам.

Я чудово розумію родичів. Вони хапаються за кожну можливість. Але ми щоразу просимо: довіряйте лише офіційній інформації, тим, хто дійсно займає відповідну посаду. Якщо вам телефонує «представник» і каже, що може завтра повернути вашу людину — тільки перерахуйте гроші — ну, вибачте, це не працює. Ми збираємо сім’ї, і ті, хто вже обпеклися, розповідають іншим — щоб не велися. І це ж саме постійно наголошує і Офіс уповноваженого: довіряйте лише перевіреним джерелам.

— Чи відомо, скільки людей уже постраждали від таких схем?

— Точної кількості немає. Але завдяки тому, що все більше родин про це відкрито говорять, наші служби встигають блокувати такі джерела й канали.

Що ще робить офіс: звернення, виїзди, супровід

З моменту створення в серпні 2024 року до травня 2026 року Представництво опрацювало понад 3500 звернень. Це скарги, заяви, повідомлення, які надходять до нас із усієї області — телефоном, через електронну пошту, особисто або під час виїздів. В команді представника Уповноваженого 3 спеціаліста на державній службі і 2 координатори за дорученням від Уповноваженого. Команда щонайменше раз на тиждень виїжджає в громади, де проводить повноцінну виїзну роботу: консультації, звернення, пояснення для місцевих жителів щодо їх прав.

— З якими ще запитами звертаються громадяни?

— Найчастіше люди звертаються через відсутність відповідей на запити до органів влади або відмову в доступі до публічної інформації. Чимало питань — від внутрішньо переміщених осіб, особливо щодо житла і виплат. Є звернення щодо порушень у сфері захисту прав дітей, медицини.

Сьогодні, наприклад, отримали одразу три звернення щодо незрозумілих процедур компенсації за пошкоджене житло. Люди часто не розуміють, як правильно подати документи і що робити, коли їм не відповідають.

— Нещодавно Миколаївська облрада передала вам приміщення колишньої аптеки на вулиці Вадатурського (Фалєєвська). Зараз ми знаходимося в іншому приміщенні. Чому ви досі не переїхали?

— Ми неодноразово обговорювали це питання з керівництвом обласної ради. Наразі шукаємо можливості для проведення ремонту в переданому приміщенні на вулиці Вадатурського. Ми ведемо перемовини з організаціями, які можуть нам у цьому допомогти. Приміщення має відповідати тим умовам, які необхідні для повноцінної роботи Центру захисту прав людини.

Ідея полягає в тому, щоб кожна людина — незалежно від свого статусу — могла безперешкодно потрапити до цього центру. Там мають бути створені всі умови для якісного прийому громадян.

Процес, хоч і затягується, але триває. Нещодавно ми спілкувалися з проєктантами — робота йде. Ми не сумніваємося, що відкриття відбудеться. Орієнтовний термін — 1 вересня. Саме тоді хочемо розпочати роботу в новому просторі.

Це буде офіс у форматі open space, де ми зможемо співпрацювати з активними громадськими організаціями, благодійними фондами, іншими структурами, які допомагають мешканцям Миколаєва. І, звісно, робити це разом з працівниками Офісу омбудсмена в межах спільних проєктів для ще більш ефективної роботи.

З моменту створення Офіс Омбудсмана в Миколаївській області опрацювала понад 3,5 тисячі звернень, фото МикВісті

— Як ви оцінюєте ефективність роботи вашого офісу?

— Ефективність нашої роботи, в першу чергу, мають оцінювати самі люди — жителі Миколаєва та області, які до нас звертаються. Але є й об’єктивний показник — статистика. І вона показує зростання кількості звернень щороку. Це, на мою думку, свідчить про зростання довіри до нашого офісу.

Для прикладу: у 2024 році ми отримали 2 675 звернень, а в 2025 — вже 3 597. І це ще не кінець року. Тільки за перший квартал 2025-го ми вже опрацювали майже 890 звернень і запитів. Але це — лише частина нашої роботи. Крім розгляду звернень, ми проводимо системні моніторинги установ і організацій. За результатами таких виїздів готуємо звіти й надаємо рекомендації, як виправити виявлені порушення. І далі супроводжуємо процес — щоб зміни дійсно впроваджувалися. Це теж важлива частина нашої діяльності: не тільки фіксувати проблему, а й добиватися її вирішення.

— Яку мету ставите перед собою у цій роботі?

— Наше головне досягнення — це реальне поновлення прав людей, які до нас звертаються. Якщо говорити мовою цифр, то за 2024–2025 роки майже 75% звернень, які ми опрацювали, завершилися поновленням порушених прав. Це і є найбільший результат — не звіт заради звіту, а конкретна допомога людині.

Але водночас хочу наголосити: ми не підміняємо собою органи влади. Часто люди не зовсім розуміють нашу специфіку і очікують, що ми замість органів влади вирішимо їхню проблему. Наприклад, дехто вважає, що ми можемо особисто приїхати і поставити паркан, який їм не дозволила встановити міська рада. Але це не наша функція.

Наше завдання — поновити порушене право. Якщо людина має законне право на щось, але не отримує належної відповіді чи дії від тієї чи іншої установи, ми втручаємось: надсилаємо запити, вимагаємо пояснень, аналізуємо відповіді. Наприклад, якщо департамент не реагує на звернення щодо надання комунальної послуги або компенсації, ми включаємося в процес і супроводжуємо справу, щоб заявник отримав відповідь по суті. Але важливо розуміти: ми не виконуємо роботу замість відповідальних органів, ми контролюємо, щоб вони виконували свої обов’язки.

Є багато випадків, коли люди звертаються до нас, бо не можуть отримати відповідь від ТЦК чи військових частин. Ми змушуємо установи дати людині офіційну відповідь — пояснити, де документ, чому його немає, коли він буде. Але сам документ ми не виготовляємо. Наше завдання — поновити право людини на інформацію, а не виконати функції інших органів.

Аліна Квітко, «МикВісті»