Від прихистку для людей з інвалідністю та переселенців до соціального містечка: як працює центр «Відновлення» у Миколаєві

Було все, і нічого немає. Такими словами поділилася з нами жителька Херсонської області, дім якої був знищений під час обстрілу. Колись вона їздила на заробітки до Італії та мала своє житло. Проте війна показала, що життя може кардинально обернутися в один момент. Зараз вона знайшла прихисток у Миколаївському центрі соціальної реабілітації «Відновлення».

Ще до війни центр став прихистком для безпритульних, людей з інвалідністю, людей поважного віку, а зараз і переселенців. У всіх них різне життя за плечима. Хтось знаходить роботу та інше житло. Але для деяких центр стає останнім притулком.

«МикВісті» розкажуть, як допомагають усім цим людям у центрі та яке соціальне містечко там облаштовують.

Кому допомагають у центрі

Як розповів директор центру Володимир Тимошенко, почали допомагати людям ще з 2006 року. А вже у 2011 році зареєстрували благодійну організацію — Миколаївський міський центр соціальної реабілітації «Відновлення». Допомагали бездомним, людям з інвалідністю, людям поважного віку. А з початком війни і переселенцям.

— Станом на зараз у центрі перебуває 120 людей. Серед них половина — це люди з інвалідністю, люди похилого віку і ВПО. Жінок з 120 близько 40, — розповів директор центру Володимир Тимошенко.

Про «Відновлення», як поділився Володимир, люди дізнаються в інтернеті, соцмережах та «сарафанним радіо»: про центр вже багато хто знає та передає інформацію далі. Проте центр співпрацює і з департаментом соцзахисту та з лікарнями Миколаєва, які теж направляють людей.

Крім того, переселенців привозять і волонтери.

— Ми також співпрацюємо ще з Херсонським хабом, з різними організаціями, які також займаються евакуацією, допомогою переселенцям. Внаслідок того, що у Миколаєві небагато місць, де можуть отримати тимчасове житло внутрішньо переміщені особи, то організації та спільноти переселенців про нас знають, дзвонять нам і просять допомогу зі житлом, — розповів директор «Відновлення».

У першу чергу людям надають житло. Також допомагають відновити документи, отримати статус ВПО.

— І, в принципі, ми ведемо людину від початку і до кінця, допомагаємо отримати все, що необхідно ВПО. Також надаємо гуманітарну допомогу і у нас триразове харчування, — зазначив Володимир Тимошенко.

Також допомагають і тим, хто не живе у центрі, але просто звертаються по допомогу. Їм дають продукти, засоби гігієни, миючі засоби.

Іншим жителям притулку допомагають оформити медичні документи, у тому числі інвалідність. У разі необхідності людей перенаправляють в інші організації. Проте з місцями є проблема.

— Якщо людина з інвалідністю чи похилого віку, намагаємося також знайти ще краще місце, якийсь геріатричний центр чи центр для людей з інвалідністю. Але останнім часом це зробити дуже важко, практично неможливо. Бо знову ж таки на півмільйонне місто у Миколаєві у нас всього 50 ліжко-міст в геріатричному центрі. Це дуже мало. І людей з інвалідністю також практично немає куди перенаправити, — розповів Володимир Тимошенко.

Через брак місць в інших установах люди фактично опиняються до кінця життя у центрі «Відновлення».

— Якщо до війни обласний Департамент соцзахисту брав людей і перенаправляв в обласні геріатричні центри, то вже десь півтора-два роки людей з Миколаєва не беруть у ці центри. Вони у нас збираються, і ми їх не можемо вже перенаправляти. Тому ми і хочемо збільшити кількість місць, тому що цим людям немає вже куди подітися, — зазначив директор центру.

Здебільшого у «Відновленні» живуть люди похилого віку і люди з інвалідністю, а їх стає більше. Для деяких з них центр стає останнім притулком.

— Коли до нас звертаються, ми укладаємо договір з людиною на шість місяців, і за потреби ми можемо його продовжувати. Ми розуміємо, що у людей не з'являється житло, нові руки та ноги. Тому вони залишаються надалі жити тут і, в принципі, багато хто уже тут у нас помирає, — розповів Володимир Тимошенко.

Проте у деяких жителів притулку є родичі.

— А є люди, у яких є родичі, але через якісь причини вони не контактують, не мають зв'язків. Вони покинуті та самотні. Є люди, родичі яких поїхали за кордон, і ці люди, переважно літні, залишились в Україні та за ними немає кому доглядати, допомагати. І вони знову ж таки самотні. А родичі десь далеко за кордоном, тому такі історії є, — розповів директор «Відновлення».

Соціалізація жителів

Як розповів Володимир Тимошенко, у центрі побудували роботу так, щоб його жителі були залучені в роботу. Це сприяє їхній соціалізації. Жителі чергують на кухні, прибирають та роблять справи, як і вдома.

— У нас система побудована так, що не ми робимо за них все, бо у нас, на жаль, персоналу небагато — на 120 людей близько 10 всього-на-всього. Тому ми фізично не можемо все це робити. Але ми і прийняли для себе таку програму, що будемо налаштовувати жителів, щоб вони соціалізувалися і не просто чекали подачки від держави, ще якихось організацій, а робили самі щось. Тому у нас чергують і на кухні, і прибирають в кімнатах, територію підмітають. Тобто вони соціалізуються і роблять все те, що робить кожна людина вдома. Тут як одна така велика сім'я, де вони всі разом живуть і щось роблять, — зазначив директор центру.

Деякі жителі, які раніше були безпритульними, повернулися до нормального життя і тепер допомагають у «Відновленні».

— Так, таких прикладів у нас немало. У такій організації, як наша, не всі будуть працювати, бо це така специфічна тема. Не всі можуть працювати з такими людьми. Але серед нашого персоналу якраз ті, хто вмотивовані. Бо вони самі колись пиячили чи були бездомними. І сьогодні вони працюють соціальними працівниками, допомагають таким самим людям, як вони колись були. Сьогодні у них є сім'ї, вони відновились уже, не ведуть такий спосіб життя, як раніше. Вони соціалізовані. Дехто здобув освіту, якої ніколи не було. У декого ніколи не було паспорта. А сьогодні є і освіта, і сім’я. Вони навчаються, розвиваються і допомагають таким людям, які потрапили у таку саму халепу, в якій вони колись були, — розповів Володимир Тимошенко.

За його словами, витрати у центрі частково покривають за рахунок бюджету міста. Але це менша частина.

— Ми співпрацюємо з Департаментом соціального захисту. Він оплачує послуги підтриманого проживання бездомним, але частково. У нас 120 людей, десь половині оплачують, але теж частково. А інше все — ремонти, харчування, якусь допомогу — ми вже шукаємо самі, стараємося долучити до цього благодійні організації, просто небайдужих громадян, які також допомагають. І так виходить симбіоз у співпраці людей і держави. Ми всі разом робимо таку роботу, яка допомагає людям сьогодні виживати, — зазначив Володимир Тимошенко.

Історії людей

Жительки центру «Відновлення» поділилися з нами своїми історіями. Олена — переселенка з села Тягинка Херсонської області. До центру її привезли волонтери, тому що її дім був зруйнований під час обстрілу.

— Розбомбили мій будиночок, і я залишилася без даху над головою. Волонтери мене відвезли. У Нововоронцовці пролежала місяць у госпіталі. А потім привезли сюди, — розповіла переселенка.

Олена зазначила, що в «іншому житті» мала житло у Миколаєві:

— Колись давно тут жила. У тому, іншому житті, у мене у Миколаєві була квартира, потім поїхала та 10 років працювала в Італії. Потім купила дім у Тягинці. А потім почалася війна. Я зробила ремонт, спеціально, мабуть. І мене розбомбили. Я була у будинку. Мене витягнули з-під каміння.

Як поділилася Олена, вона має родичів. Проте вони далеко.

— Тут нікого немає. Всі мої знайомі зараз, хто де. Хто у Херсоні, хто у Хмельницькому. Є у мене племінниця. Вона живе на Західній Україні. Далеко звідси. Син далеко, у В'єтнамі. У нього там сім'я. Давно уже. Ну і все, а тут я одна. У мене були соцпрацівники у Тягинці, а тут наші соцпрацівники. Все, більше нікого у мене нема. Така доля. Був такий жарт: ми заробляємо в Італії для того, щоб лікуватися там, вдома. Так і вийшло. Було все, і нічого немає, — сказала Олена.

Зараз, як зазначила Олена, вона дуже хоче одужати, оскільки перенесла інсульт:

— Мені допомогли, і я сама собі допомагаю. Я дуже хочу одужати. Тому займаюся молитвами, гімнастикою, все роблю, щоб одужати, щоб ходити. Після третього інсульту я не ходила взагалі. Була у водолікарні на реабілітації. Потім повернулася сюди.

Ще одна мешканка центру — Тетяна — має інвалідність. Вона розповіла, що опинилася на вулиці через борги за квартиру.

— У мене була проблема — борг за квартиру. Виходить, мене на вулицю вигнали. Приїхали з цієї організації та забрали мене. Ось вже третій рік тут. Добрі люди тут, добре керівництво, їхні дружини, все пояснюють, якщо треба... Буває, жителі з різними характерами, буває, не сходимося, тому що всім не догодиш. Але терпимо, — сказала Тетяна.

Вона зазначила, що спершу було важко. Але все справа звички. Вона навіть жартує, що мріє про кіоск на території центру:

— Зараз вже всі як свої. Годують добре. У мене була пропозиція, мрія така, щоб поставили кіоск, щоб купувати морозиво.

Тетяна розповіла, що мала сім'ю. Але зараз залишилася сама.

— У мене чоловік, син та брат. Всі вони померли. Я одна. Навідують сусіди, тому що я у тому будинку майже 50 років прожила, всім допомагала, — розповіла жителька центру.

Тетяна поділилася, що зараз допомагає іншим жителям центру. Наприклад, годує мешканку, яка має порушення рухових функцій.

— Зараз мені ще одну жінку поставили. У неї руки паралізовані. Я її з ложечки годую, тому що шкода. Ми же люди. Бог допомагає, — зазначила Тетяна.

Тетяна резюмувала, що вдома, звісно краще. Але іншого виходу немає.

— Звісно, де б не було, а вдома краще. Але якщо немає дому, то чи валятися десь під парканом, чи тут вже. Чим можу, допомагаю. Звісно, хотілося б, щоб у кімнаті був телевізор, невеликий холодильник. Можливо, тут колись це буде, — додала мешканка центру.

Точковий результат

Своїми враженнями від роботи з жителями центру поділилася Тетяна Алексеєнко. Вона є фасилітатором, тобто навчає людей взаємодіяти. За її словами, історії всіх жителів центру різні та варті окремих розповідей. У центрі опинилися не лише безпритульні, а й люди, які мали і у житті високі посади, але стали самотніми.

— Є жінка, яка постійно плаче. Хтось проявляє приховану агресію. В принципі всі ми, люди, різні. У деяких людей є певні діагнози або життя за плечима. А до когось навпаки життя несправедливо поставилося: мав все, а тут опинився. Наприклад, переселенці з Херсону. Звичайно, людям морально важко опинитися без нічого, — зазначила Тетяна.

Вона проводить з жителями центру різні заняття, щоб поліпшити у тому числі ментальне здоров'я людей.

— Звичайно, багато практичних занять. Тому що моторика рук у багатьох людей, на жаль, не дуже у гарному стані, тому що бувають інсульти. І у такий спосіб ми трохи реабілітуємо їх завдяки цим заняттям, — пояснила фасилітаторка.

Вона розповіла, що також спілкується з жителями індивідуально або проводять спільні розважальні інтерактиви, дискусії, ігри. Наприклад, коли ми були у центрі, жителі переглядали фільм «За двома зайцями» та ділилися, які були кінотеатри в їхній молодості.

— Тобто це такий контент, щоб люди трішечки себе відчули, що життя продовжується, і вони в цьому житті важливі, — зазначила Тетяна.

На початку, як розповіла Тетяна, у жителів центру був ніби внутрішній бар'єр. Але коли вони роззнайомилися з фасилітаторкою, то стало цікавіше: мешканці чекають занять та готуються до них. Як зазначила Тетяна, гарним показником є те, що почали попереджати, що хочуть прийти на заняття, але не можуть.

Проте у цілому вона каже, що не можна виміряти результати роботи загальним показником. А важливі маленькі перемоги.

— Щоб виміряти загальний результат, варто оцінювати точково. Наприклад, коли ми говорили про зовнішній вигляд, як взагалі слідкувати за собою, бо таким людям — це люди вже більш похилого віку, багато на кріслах колісних, а у них інша гігієна, — проговорюю, що треба добре виглядати, адже від цього залежить сприйняття. У мене був такий випадок, коли спілкувалися, а на другий раз приїздить людина, яка на кріслі колісному, випрасувана, гарна і каже: «Пані вчителько (вони мене так називають), подивіться на мене». А я кажу: «Ви привернули мою увагу».

Тетяна поділилася, що є і люди з психічними діагнозами, яким раніше не приділяли уваги. Тому зараз важливо навчити їх взаємодіяти.

— Це такий фізичний момент, але і моральний теж. Тому що є люди з діагнозами. Вони відчувають, що у колективі є такий вплив загальний, суспільний. Тому, в принципі, заняття їх стабілізують, привчають до соціуму, взаємодії. Бо таких людей, ще, до речі, варто навчити взаємодіяти, коли вони проживають на одній і тій ж самій території між собою, — зазначила Тетяна.

Соціальне містечко

У центрі зараз триває ремонт, зокрема у кімнатах.

— Зараз робимо ремонти завдяки співпраці з різними організаціями. Це і «Карітас», «Молодь України», DCA, NP. Багато організацій різних, які допомагають нам. Десь за місяць-два у нас ще збільшиться кількість ліжко-місць: ще близько 30 осіб. Тобто у нас буде десь 150 людей, яким допомагатимемо, — розповів Володимир Тимошенко.

Але в цілому у центру великі плани — побудувати соціальне містечко.

— Взагалі ми будуємо на території «Відновлення» не просто притулок, не просто шелтер, а таке собі соціальне містечко, де будуть отримувати допомогу різні люди. Їх буде близько 300. Тобто це таке собі вже маленьке село, де буде взаємодопомога один один одному, — пояснив директор «Відновлення».

З одного входу у центр вже облаштували пандус, враховуючи всі будівельні норми. З іншої сторони будівлі роботи ще попереду.

На третьому поверсі облаштували окремий простір для переселенців. Відремонтували кімнати, туалети з душем, кухню. В одному крилі вже живуть люди.

Як розповів Володимир, у вбиральнях мають встановити ще душові кабіни. А в кухню зараз чекають меблі: стільницю, витяжку, індукційні плити, мийки, холодильники та столи, куток зі столом.

На другому поверсі зробили туалети. Проте потрібен ремонт кімнат, щоб облаштувати їх безбар'єрними. У тому числі розширити дверні прорізи.

Крім того, на другий поверх буде їхати ліфт. Для цього підготували доріжку, де буде тротуарна плитка, та фундамент шахти ліфта.

— У нас буде з першого до другого поверху зовні підйомник. Тобто у нас буде два поверхи, перший та другий, пристосовані під інклюзію. А третій поверх буде загальний: для тих людей, хто може ходити, — зазначив Володимир Тимошенко.

Перший поверх пристосований для людей з інвалідністю. В одному крилі живуть переселенці.

Біля основного корпусу центру є одноповерхова будівля, де зараз ніхто не живе. Її збираються повністю зробити інклюзивною.

— Хочемо зробити ремонт у корпусі, тоді додасться ще 50 місць. Для людей, які лежачі, найбільш важкі. Дуже багато людей телефонують, потреба велика. А я кажу, куди всім. У нас перший поверх за грантом зробили для ВПО. А люди телефонують, вони з інвалідністю, але не переселенці. Теж мають проблеми. На другий поверх не поселиш, — зазначив директор центру.

Він розповів, що все роблять поступово. Дахи вже перекрили. Влітку робитимуть тротуарні доріжки. Ближче до осені планують почати утеплення фасаду, адже у спеку ці роботи не слід робити. Для всього шукають донорів, пишуть гранти.

Наступний крок — облаштування доріжок по території, щоб люди на кріслах колісних могли вільно пересуватися.

— Другий пандус ще не робили. Це проблема у всій державі. Якщо подивитися, як людина на кріслі колісному може кудись дібратися: там бордюр, там асфальт такий, що пішки важко пройти, у якусь адміністративну будівлю заїхати нереально. Пандус є, але це тільки назва. Зараз багато хлопців повертаються з фронту. Тому потрібно пристосовуватися, щоб їм було легше пересуватися по місту, — зазначив Володимир Тимошенко.

Тротуар облаштують з тактильною плиткою і зроблять доріжки до їдальні та зони відпочинку. Її збираються облаштувати з клумбою, лавками, рослинами. Восени будуть висаджувати багаторічні квіти.

Далі планують облаштувати велику площу з гаражем, з'єднати з парканом та воротами, щоб відділити господарчу зону та площу, де буде більше арт-об'єктів.

Володимир поділився, що за планом в одній частині буде адміністративна частина, у тому числі кабінети, зала для проведення спільних занять, тренінгів, кабінет психолога, соцпрацівника, реабілітолог, медпункт.

На сьогодні дах їдальні, який після обстрілів протікав, доробили. Також будуть робити ремонт у самій кухні.

Поки ми спілкувалися, на кухні готували запашний хліб та начинку для пиріжків з черешнею.

— Не вистачає на все часу та людей. Це головне. Навіть організації донорські приїжджають, там підрядники. А людей немає, — пояснив Володимир Тимошенко.

Є у «Відновлення» і своє господарство, зокрема корови та кури.

— Так що, якщо ви бачите, воно потихеньку стає, як на плані соціального містечка. Тому що півтора-два роки тому все зовсім по-іншому було, — зазначив директор центру.