Миколаївський парадокс: як заробити на паркуванні і залишитися в мінусі?

Миколаїв з висоти, фото: vnebo.ua

Миколаїв — це місто з прямими й широкими вулицями в центрі, ніби спеціально прокресленими лінійкою. Але ці лінії колись малювали не під сучасну кількість авто і точно не під уявлення, що кожна поїздка в центр має завершуватися гарантованим паркомісцем просто біля потрібних дверей. І все ж місто якось жило: водії робили зайве коло кварталом, ставили авто трохи далі, мирилися з реальністю і, як не дивно, зазвичай таки знаходили де залишити авто.

Ситуація довгий час залишалася без контролю із боку міської влади. Знак “3.34 Зупинку заборонено” на Адміральській ігнорувала навіть Національна поліція, поки у певний момент міська влада не вирішила навести порядок, та трохи поповнити бюджет. Ідея гасе звучала цілком розумно: платні майданчики, оплата, контроль. Паркування мало стати зрозумілим міським сервісом, де кожен знає, що дозволено, що заборонено і за що саме з нього беруть гроші.

Хоча поки що реальність виглядає так, ніби місто впорядковує не паркування, а сам процес його впорядкування. Бо коли діяльність, задумана як джерело доходів, дає збиток, це вже не просто дивно. Це управлінський парадокс.

Паркування в Миколаєві, фото МикВісті

За офіційною відповіддю виконавчого комітету Миколаївської міської ради, у 2025 році до бюджету Миколаївської міської територіальної громади від оператора платних паркувальних майданчиків КП «Таймсет» надійшло 74 068,81 грн за кодом 18020100 «Збір за місця для паркування транспортних засобів, сплачений юридичними особами». У цій же відповіді зазначено, що будь яких підрядників для обслуговування процесу збирання плати КП «Таймсет» не залучало, однак сплачує певний відсоток ТОВ «СКІФСОФТ» за обслуговування програмного забезпечення, а також 3 % сервісу EasyPay як постачальнику послуг онлайн-оплат.

У 2025 році до бюджету Миколаєві надійшло 74 тисячі гривень за парковки, відповідь на запит

Сама по собі сума у 74 тисячі гривень за рік вже виглядає досить скромно. Але ще цікавіше стає тоді, коли поряд із нею з’являються витрати. Згідно з іншою офіційною відповіддю, лише на оплату праці працівників відділу безпеки дорожнього руху та паркування у 2025 році було витрачено 1 090 735,75 грн.

Тобто тільки зарплатний фонд профільного відділу виявився більш ніж у чотирнадцять разів більшим за суму, яку місто реально отримало від платного паркування.

І це ще без урахування інших витрат: “Щодо бюджету на утримання відділу, обсяг та структуру інших витрат за 2025 та 2026 роки, надання інформації є неможливим… Кошти з бюджету територіальної громади м. Миколаєва виділяють на утримання юридичної особи - виконавчого комітету Миколаївської міської ради, а не кожного структурного підрозділу, який входить до його складу на функціонування всієї системи”.

Особливо промовисто це виглядає на тлі ще однієї офіційної відповіді, де виконавчий комітет повідомив: «Середня заповнюваність платних парковок у пікові години становить близько 50 %». Якщо виходити саме з цієї цифри, то навіть максимально можливий плановий річний фінансовий результат такої системи виглядає на рівні близько 150 тисяч гривень. Тобто навіть у найбільш сприятливому для міської влади трактуванні йдеться не про серйозний бюджетний ресурс, а про дуже скромну суму, яка не покриває навіть витрат на зарплати відповідного відділу.

Середня наповнюваність платних парковок становить 50%, скриншот з відповіді на запит Суспільне Миколаїв

Саме тут і починається головний парадокс. Якщо система в кращому разі здатна принести близько 150 тисяч гривень на рік, а тільки на зарплати профільного відділу витрачається понад мільйон, то проблема вже не в тому, що Миколаїв недозаробив. Проблема в тому, що вся модель від самого початку виглядає збитковою. І тоді платне паркування постає не як інструмент наповнення бюджету, а як бюрократичний сервіс із дорогим утриманням і скромним виходом.

Генрі Форду приписують фразу «Заощаджені гроші - це зароблені гроші». Логіка зрозуміла: хороший господар рахує не лише прибутки, а й витрати. Судячи з історії миколаївського платного паркування, у місцевому виконанні цю формулу вирішили перевернути з ніг на голову, і система, створена нібито для додаткових надходжень, примудряється не лише заробляти мало, а й витрачати багато.

Можна, звісно, сказати, що паркування це не лише про гроші. Це ще й про порядок, дисципліну, зміну міської поведінки, вивільнення простору, боротьбу з хаотичним залишенням автомобілів. І це справді так. Але тоді влада мала б чесно говорити саме про це, а не створювати враження, ніби місто запускає фінансово доцільний механізм. Бо коли цифри показують, що надходження мізерні, а витрати величезні, розмова вже не про успішну реформу, а щось інше. Виникає цілком просте питання: якщо платне паркування у нинішньому вигляді не приносить місту відчутної фінансової користі, то для кого саме ця система виявилася справді вигідною?

Костянтин Картузов