«Живемо під плівкою»: як на Миколаївщині діє програма компенсації за зруйноване житло

Кілька цеглин, мішок цементу, трохи шиферу і стара плівка — так виглядає будівельний набір для відновлення будинку в прифронтовій Киселівці на Миколаївщині. Ігор Гаврилюк разом із дружиною вже майже рік самотужки відбудовує дім, який розбило війною. Минулого літа вони спали просто неба — під брезентом, накритим плівкою.

Він подав заявку на програму «єВідновлення» і отримав компенсацію. Але поки дійшла допомога, більшість ремонту вже довелося зробити самому.

У Киселівці таких історій — десятки. Журналісти «МикВісті» приїхали в село, щоб дізнатися, як тут працює державна програма підтримки, хто отримав допомогу, хто ні — і що доводиться проходити людям, аби бодай частково повернути своє життя.

«Сказали: знесіть хату. Питаю, а де я буду жити?»

Мешканець Киселівки Ігор Гаврилюк самотужки відновлює свій будинок, зруйнований під час бойових дій.  Його домівка буквально стояла на лінії фронту — неодноразово обстрілювалась, снаряди зруйнували дах, стіни, ворота, господарські прибудови.

— Тут ні потолків, ні криші, ні дверей не було. Ми повернулися, а в хаті все розбите. Все вигрібали руками. Добре, що коли ми виїзджали жінка забрала документи, я дітей вивіз одразу, потім і її — до Західної України. А тепер живемо, як можемо, — згадує чоловік.

Чоловік подався на державну програму «єВідновлення», однак компенсацію — 400 тисяч гривень — отримав лише через 9–10 місяців. За цей час уже встиг власними силами перекрити дах і частково встановити вікна.

Комісія, яка приїхала фіксувати збитки, порадила знести будинок. Але він відмовився.

— До нас приїхала комісія, подивилась: «Ага, ти вже вікна поставив, кришу накрив».  І частину коштів урізали з компенсації. Хоча хату сказали знести. А де жити? Де ми будемо жити? Я в тому модульному будиночку жити не буду. Та що той будиночок? Одна кімната, ну хай дві, – згадує Ігор.

Цих коштів не вистачило на повноцінне відновлення житла, а податися вдруге на програму вже неможливо. За словами Ігоря, держава виділяє один транш, і якщо він не покриває всі витрати — людина має самотужки шукати вихід.

— Все, що дали — на ті гроші й розраховуй. Я розумію, що це малі кошти. А що робити? Я намагаюсь відновити будинок. Зимою топили піч — у димар влетів «Град». Треба знову ремонтувати, – розповідає Ігор.

Зараз чоловік продовжує будівельні роботи разом із жінкою самотужки. Наймати працівників немає за що. Матеріали купує за залишки компенсації або отримує від волонтерів. На подвір’ї зводить комору, гараж і курник, бо господарство довелося відновлювати з нуля.

Ігор каже, що до війни мав повноцінне подвір’я — з качками, козами, побутовою технікою та транспортом. Після обстрілів з усього залишилася лише пошкоджена машина, яку довелося зварювати самостійно.

Влітку минулого року родина спала під плівкою, бо дах ще був незавершений. Дитина жила з батьками.

— У вітальні дах був знесений. То ми спали просто неба. Брезент натягнув, вкривались спальником, зверху — плівка. Бо дощ йде. Дитина з нами була — приїхала, сказала: «Я з вами». І ми так і спали, – розповідає Ігор Гаврилюк. 

Чоловік показує фотографії зруйнованих кімнат: у стелі — дірки від снарядів, уламки стирчать зі стін, у вітальні — залишки меблів, які вдалося врятувати. Каже, що перед війною зробив ремонт, були шпалери, побутова техніка, всі зручності.

«Через телефон усе затягнулося»: пенсіонерка чекає на компенсацію 

Євдокія Шкарівська з Киселівки подалася на компенсацію пізніше, ніж інші. Не через байдужість чи небажання — а через технічні труднощі. Будинок був оформлений на її чоловіка, у якого був старенький кнопковий телефон. Через це не вдалося скористатися застосунком «Дія».

— Ми купили новий телефон, але все одно поїхали подаватися через ЦНАП у Миколаєві. Їздили кілька разів, бо то одного документа не вистачало, то іншого, — розповідає жінка.

Через затримку з подачею компенсацію поки що не отримали. У родині сподіваються, що гроші прийдуть восени.

— Думаю, вже скоро буде. Чекаємо, — каже Євдокія.

Комісія вже оглядала будинок. Руйнування були значні: частково знищений дах, пробиті стіни, обвалений фронтон. Частину пошкоджень родина вже встигла відремонтувати самотужки. Але чи вплине це на розмір компенсації — ніхто не пояснив.

— Я не питала, чи врахують, що ми вже щось зробили. Просто показали, що є, і все сфотографували, — додає жінка.

«Все життя будували – тепер знову з нуля»

Після повномасштабного вторгнення Росії дім 75-річної Марії Зінькевич у селі Киселівка на Миколаївщині перетворився на руїну. Стіни були пробиті уламками, дах — знищений, меблі й речі — знищені дощем та грибком. 

— До війни в хаті був порядок, ремонт зробили, шпалери нові висіли. А потім прийшли обстріли. Ми повернулися вже 23-го, і побачили: все впало. Все вивалене, все зруйноване. Вигрібали все повністю з дому. Ось зал — був приліт, ось та сама дірка, що я показувала. Шафа одна залишилася. А з міни, яка стирчала — витягли її. Після прильотів дах протікав, в хаті все текло. Гриби пішли — смердючі такі. Все сипалося. Мій син прибив на стелю плівку, щоб уночі нічого на голову не падало. Чоловік мій помер 6 років тому, от син і робить усе, що може, – каже Марія Зінкевич.

Жінка, яка втратила чоловіка ще до війни, не здалася: разом із сином вона почала відбудовувати житло власними силами. Компенсацію в межах програми «єВідновлення» Марія отримала, однак каже — ці кошти покривають лише частину втрат.

Для Марії повернення в рідну хату було принциповим. Вона пояснює: усе, що було в будинку — зроблено власноруч. Вони з чоловіком тягнули газ, укладали асфальт у дворі, звели кухню, будували сараї. Сама місила глину, мурувала стіни.

— Строїлися цілий вік, — каже вона, й додає, що навіть після обстрілів не змогла покинути цей дім.

Усе, що стояло у дворі — літня кухня, виноградні арки, кілька господарських споруд — або впало, або під укос. Одна зі стін хати повністю завалилася — довелося мурувати заново. Частину конструкцій перебудовували самі, як могли. Десять місяців у селі стояли військові — допомагали тушити пожежі після обстрілів, але будинок залишався з дірами, які ніхто не залатав.

— Мені вже 75-й рік пішов. А я все одно вернулася додому. Люди питали: «Куди ти вертаєшся?» А я кажу — додому. Бо жалко. Ми тут жили все життя, строїли самі. І стяжки, і газ проводили, і асфальт у дворі стелили.Ще досі все не закінчено. Ще треба, і треба, і треба вкладатись в ремонт, — каже жінка.

Про програму «єВідновлення» Марія дізналася від інших місцевих жителів. Вона не подавалася через Дію — документи оформлювали самі, як порадили. Їздили в Миколаїв, подавали заяву через ЦНАП. Це виявилося непросто: спочатку не вистачало одних документів, потім інших. Чоловік, на якого була оформлена хата, помер ще до війни, і це створило додаткові труднощі. Кілька разів довелося повертатися, а кожна поїздка обходилась дорого.

Комісії довелося чекати пів року. Увесь цей час родина не сиділа склавши руки. Почали підмуровувати, закладати стіни у веранді, щоб не тягнуло. Навіть квіти знову висадили — дочка купила розсаду, аби повернути в дім хоч трохи радості.

«Добре, що хоч щось дали»

Компенсацію — 200 тисяч гривень — родина все ж отримала. За ці кошти син планує придбати матеріали для ремонту: шифер на сарай, новий паркан, цемент. Але цього явно недостатньо. У дворі залишилися лише каміння та уламки. Побиті ворота, зруйновані хліви, розвалений туалет і господарські споруди — все потребує відновлення.

— Прийшли, подивилися. Кажуть: «Ох, красота!» Це невістка і донька поклеїли шпалери, бо вже поштукатурили, треба було хоч щось чіпити на стіни. Але ніхто не питав, що тут було до того. Ніхто нічого не перевіряв. Просто зайшли — і все, – розповідає Марія. 

Благодійники з-за кордону також надавали допомогу — привозили робітників, матеріали, дошки, накрили веранду. Саме завдяки цій підтримці вдалося хоч трохи просунутися в ремонті. Деякі речі родина купувала сама: наприклад, нові вікна. Кума подарувала тюль, волонтери — холодильник.

Син обіцяє взяти відпустку, щоб зайнятися ремонтом серйозніше. Але поки сил не вистачає, а частину робіт доводиться відкладати — усе робиться поступово, власноруч.

«А якби нічого не дали — все одно будували б»

Попри всі труднощі, Марія не шкодує, що повернулася додому. Навіть начальник комісії, що приїжджав, здивовано питав, чому вона вирішила знову жити в таких умовах. Вона відповіла просто: бо це її дім. І якби навіть жодної допомоги не було — все одно почали б щось робити.

— Сказали, що є програма «єВідновлення». Ми самі й подалися. Поїхали в Миколаїв — так сказали. Через Дію не оформляли. То одного документа не вистачало, то іншого. Їздили кілька разів. А дорого їздити. І хата була на чоловікові, а він помер — теж проблеми з документами були. Комісію ми чекали 6 місяців. І що — чекати далі? А жити ж якось треба. Я хотіла, щоб хоч чисто було. У веранді стіни підмазували, щоб не тягнуло.

200 тисяч, за її словами, розійдуться дуже швидко. І те, що вже зроблено — лише перший крок у довгому процесі відновлення. Але вона вірить: якщо не опускати рук, потроху вдасться повернути цей дім до життя.

Що каже омбудсман: «Люди не знають, як податись і куди йти»

У Представництві Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Миколаївській області фіксують численні звернення щодо проблем із програмою «єВідновлення». За словами регіонального представника Спартака Гукасяна, найчастіше скарги надходять від жителів деокупованих або прифронтових громад — зокрема, з Баштанського та Миколаївського районів, де багато житла було зруйновано або серйозно пошкоджено.

— Найбільші труднощі мають мешканці сіл, особливо літні люди, які не мають цифрових навичок або обмежений доступ до інтернету. Вони не завжди можуть самостійно подати заявку або виправити технічні помилки, — зазначає Спартак Гукасян.

Серед типових проблем, з якими стикаються заявники: технічні збої в роботі застосунку «Дія», складнощі з підтвердженням права власності, відсутність чітких пояснень щодо відмов, а також бюрократичні перепони на етапі оцінки пошкоджень.

— Є випадки, коли людині відмовляють із формулюванням «незначне пошкодження», хоча будинок фактично непридатний для проживання. Бувають і технічні помилки в реєстрах, через які система не приймає документи. У таких ситуаціях ми втручаємось, — пояснює він.

Представництво Уповноваженого надає консультаційну і юридичну підтримку заявникам, допомагає з підготовкою документів та пояснює механізми оскарження. У випадках системних порушень готуються звернення до відповідальних органів влади, а також до місцевого самоврядування.

Гукасян наводить кілька прикладів, коли завдяки такому втручанню вдалось домогтися перегляду рішень.

— Одній літній жінці з Баштанського району відмовили через помилку у реєстрації права власності. Ми зв’язались із місцевою владою та ЦНАПом, документи оновили, і заяву повторно прийняли до розгляду. В іншому випадку — жителі багатоквартирного будинку в Миколаєві отримали відмову через нібито «незначні» пошкодження. Після нашого подання об’єкт повторно оглянули, визнали пошкодженим, і його включили до переліку житла, що підлягає компенсації, — розповідає представник.

За його словами, Представництво продовжує фіксувати подібні кейси та реагує на кожен, що потрапляє в поле зору.

Як має працювати «єВідновлення» — і як працює насправді

В Україні діють дві державні програми: «єВідновлення» — для частково пошкодженого житла, та компенсація за знищене майно — для тих, чий будинок повністю зруйнований.

1. «єВідновлення» — якщо житло  пошкоджене, але підлягає ремонту.

• Подаватися можна через застосунок або портал «Дія», а також у ЦНАПі.

• Після огляду комісії гроші на ремонт (до 500 тисяч гривень) надходять на спецрахунок — їх можна витратити безготівково на будматеріали або ремонт.

2. Компенсація за знищене житло — якщо будинок або квартира повністю зруйновані.

Подати заяву можна також через «Дію» або ЦНАП. Компенсація надається у вигляді:

• Сертифіката на нове житло (квартиру, будинок або кімнату) 

• Грошової допомоги на будівництво нового будинку, якщо у вас є земельна ділянка.

Сума компенсації залежить від площі, регіону, року забудови. Вона може сягати 1–2 мільйону гривень і більше, якщо об’єкт був великим.

Кожен третій отримує відмову в компенсації за пошкоджене житло

У Миколаївському районі, куди входить, зокрема, село Киселівка, станом на кінец червня з 7,7 тисяч поданих заяв на компенсацію за пошкоджене житло, відмову отримали 2,3 людей. Це майже кожен третій. Такі дані МикВісті надали у відповідь на інформаційний запит у Миколаївській районній військовій адміністрації.

Що стосується компенсації за знищене житло, то з 1432 поданих заяв відмовлено 321 мешканцям.

Загальна сума нарахованої компенсації за пошкоджене майно у Миколаївському районі становить 561,6 мільйонів гривень. За знищене житло сформовано житлових сертифікатів на суму 1 млрд 241,5 мільйонів гривень, а також грошову компенсацію на 33,8 мільйонів гривень.

Водночас районна адміністрація зазначає, що комісії з розгляду заяв створюються на рівні громад. Районний бюджет коштів на компенсації не виділяє.

У Первомайській громаді, куди зокрема відноситься село Киселівка, станом на 25 червня ситуація така:

• подано 1625 заяв,

• компенсації отримано на загальну суму 199,8 мільйонів гривень за пошкоджене майно і 500,9 мільйонів гривень за зруйноване.

​​Компенсацію не отримали:

• 234 заявники по пошкодженому житлу;

• 82 заявники по зруйнованому.

Основні причини відмов: невідповідність умов програми, смерть заявника, неправдиві дані або відсутність пошкоджень.

Комісію доводиться чекати до 30 днів, ще до 30 робочих днів — надходження коштів. У Первомайській громаді також діє місцева програма «Турбота», яка передбачає виплати до 10 тисяч гривень постраждалим мешканцям.

Попри заявлену допомогу, мешканці Киселівки скаржаться на затримки з виплатами, складну бюрократію, непрозорість рішень комісій і технічні збої в «Дії». Часто людям доводиться відбудовувати житло самотужки — з мінімальною або частковою державною підтримкою.

Для когось державна допомога — шанс повернутися додому. Для інших — нескінченна тяганина, доведення очевидного й очікування відповіді, яка так і не надходить. Але всіх об’єднує одне: бажання повернути своє життя. Хоча б під тим дахом, який залишився.

Аліна Квітко, МикВісті