Давид Арахамия: Если Зеленский мне скажет уйти, то я уйду, даже не буду обсуждать

“Українська правда" десь півроку тому планувала взяти інтерв'ю в лідера фракції "Слуга народу" Давида Арахамії, але зустріч зривалася й переносилася.

Поговорити нам вдалося аж на економічному форумі в Давосі – в переддень українського сніданку.

Це інтерв'ю записувалося ледь не в польових умовах – в кулуарах Українського дому в Давосі, де було повно людей, шум, гам, відлуння сміху та протяг через відкриті навстіж двері.

Упродовж тридцяти хвилин Арахамія розповідав про дорослішання "Слуги народу", відповідав на запитання стосовно урядового скандалу й сварок в Офісі президента та пояснив, як його партія готується до місцевих виборів.

Скандали в уряді та Офісі

– Давайте поговоримо про минулотижневу топтему – заяву про відставку Гончарука. Наші джерела кажуть, що саме ви придумали маневр, аби Гончарук написав заяву на ім'я президента.

– Спростовую цю інформацію. Але можу сказати, що точно брав участь у тому, щоб вийти з цієї важкої ситуації.

– Розрулювали ситуацію?

– Намагався, бо це нас теж стосується, ми – влада. І пересічним людям на вулиці взагалі байдуже: парламент, уряд чи президент. Вони кажуть "влада".

– Хто ще був залучений до гасіння скандалу?

– Мені не відомо, у нас не було "штабу порятунку Гончарука". Я просто спілкувався з прем'єром. Я знаю, що Дмитро Разумков спілкувався теж. Всі намагалися знайти нормальний шлях вирішення ситуації.

– Чи правда, що минулої п'ятниці вистачало голосів у парламенті, аби зняти Гончарука?

– У нас же не було опитування...

–  Але ви знаєте настрої своїх депутатів.

– Скажу так: якби президент погодив звільнення, а Гончарук би подав заяву до парламенту – голоси в залі знайшлись би.

– На момент п'ятниці була якась альтернатива Гончаруку в Офісі президента?

– Про це якраз не знаю. Мені особисто здавалось, що треба робити все, щоб цієї ситуації уникнути зараз, бо Кабмін замало працював – вони не так давно тільки 100 днів мали. Процеси почали лише запускатися.

Ми просто втратили би півроку, а то й рік. А потім все одно не змогли би виконати ті обіцянки, які обіцяв уряд.

А людям байдуже: це Гончарука уряд обіцяв чи вже новий обіцяв. Вони скажуть, що обіцянки не витримані.

Тому хочу сказати, що президент – молодець насправді, він проявив державницьку позицію. Я особисто це побачив.

– Після зливу записів були якісь наради в Офісі стосовно "плівок Гончарука"?

– Знаю, що силовики збиралися. Я вважаю, що записи у вищих кабінетах влади, де бенефіціаром може бути будь-хто, не тільки спецслужби, а в тому числі й приватні компанії чи приватні особи – це питання національної безпеки. З цим треба дуже жорстко розбиратися.

– За вашими відчуттями, скільки уряд Гончарука протягне?

– Дивіться, навесні уряд має зробити дуже багато речей. Якщо не буде реальних "зальотів", уряд не треба чіпати. Треба дати їм допрацювати, щоб вони виконали всі обіцянки.

От уявіть: ви вдома робите ремонт у квартирі – ви ж не хочете раптом зупинити ремонт і сказати: "Ця бригада пішла, нова нехай заходить". А коли нова заходить – завжди буде казати, що попередники зробили це не так, це не так, треба переробляти.

Це буде дорожче, довше і невигідно для вас.

– А з політичної точки зору, на вашу думку, вони довго протягнуть?

– Це залежить від того, чи буде країна економічно зростати. Якщо буде, точно протягнуть. Якщо люди будуть бідніти, то коли людина почуває себе погано, вона починає шукати винних.

– Після Нового року планувалась ротація міністрів. Когось замінювати ще будете?

– Так, вже Бабак написала заяву за власним бажанням.

– Хтось ще буде писати?

– Думаю, 2-3 міністри можуть. Але про це зарано говорити. Наразі Бабак виявила таке бажання, і ми проголосуємо за Дениса Шмигаля.

Що стосується інших… Дивіться, це ж не політичний уряд, а технократичний.

– На цьому моменті напрошується запитання про Арсена Авакова. Раніше ваші депутати говорили, що Аваков – тимчасовий міністр.

– Це до президента. Це його рішення. І ми будемо підтримувати його рішення.

– Ще одна складна тема – це Офіс президента, де почалися конфлікти. Ми про це написали текст – це конфлікт між Богданом і Єрмаком. Це якось відображається на парламенті?

– Я читав ваш текст. На парламенті? Не бачу.

– У Єрмака і Богдана є групи в Раді?

– Немає ніякої групи Єрмака, так само, як немає групи Богдана. Є група президента.

– А в чому суть конфлікту Богдана і Єрмака?

– Немає суті.

– Нам розповідають, що вони часто "цапаються" на зустрічах в ОПУ.

– Вони просто харизматичні люди. Можуть іноді сперечатись гучніше, ніж могли це робити – я б так сказав.

– Сварилися при вас?

– У нас бувають робочі наради – сподіваюсь, не буде ніколи записів цих нарад (сміється).

– Було б смішно. Чи Єрмак хоче бути головою Офісу президента?

– Думаю, що ні.

Про неформальні групи у "Слузі народу"

– Незабаром буде півроку роботи Ради дев'ятого скликання. Весь цей час ваша фракція сприймається як продовження Офісу президента...

– Я в цьому не бачу взагалі конфлікту. Багато людей каже: ось у нас парламентсько-президентська республіка, ви повинні бути суб'єктними.

Насправді суб'єктність збільшується. Раніше всі були абсолютно недосвідчені, ми фактично слухали більш досвідчених людей з Офісу.

А зараз наші люди вже набувають досвіду і вони навчилися аргументовувати й сперечатися. Це нормальний процес, але треба розуміти, що все одно найбільшу довіру в суспільстві отримав президент.

Ми – партія президента, ми – монобільшість у парламенті, тому я дивуюсь, коли людей дивує, що в нас повна синхронізація з Офісом президента і президентом.

– Давайте детальніше про те, що зараз відбувається у фракції "Слуга народу".  Наприкінці минулого року наші джерела розказували, що у вас з'явилася група Павлюка, яку розформував президент. Нещодавно, коли виник скандал з прослушкою Гончарука, проявилась група Дубинського, яка асоціюється з Ігорем Коломойським. Ці групи розхитують фракцію зсередини?

– Ми спочатку нервово реагували на будь-які прояви "груп". Потім ми зрозуміли, що повністю вбити "групи" майже неможливо.

Завжди можуть з'явитися нові "групи", тому потрібно напрацювати технологію роботи з малими групами. Тут ключове слово – малими.

– Що ви маєте на увазі? Які це малі групи?

– Це 10-12 людей, до 15 максимум. Для нас це мало, це 10% від загального складу. Якщо більше – це для нас загроза, ми з цим будемо активно боротися.

– Ми зараз говоримо про неформальні групи?

– Так, про неформальні, звичайно. Тому ми до цього готові і більш-менш вже напрацювали методологію роботи з цими групами.

– У чому полягає методологія?

– В тому, що немає політики – є інтереси. Треба розуміти ці інтереси. Чим більше і краще ти розумієш ці інтереси, тим легше тобі працювати з цими групами. Не з точки зору задоволення цих інтересів, а з точки зору здійснення тиску, бо ти знаєш, які в них болючі місця.

Пам'ятаєте, спочатку багато людей посміхалися з "Великого брата"? Фактично, зараз ця система допомагає діагностувати на ранньому етапі появу цих груп.

– Що ви маєте на увазі? "Великий брат" – це внутрішня служба безпеки?

– Та ні. Це просто система аналізу статистичного розподілу голосів. Є нормальне голосування, а є аномальне. Якщо аномальне набуває системний характер, ти розумієш, що це вже щось не так.

– Як ви дізналися про існування групи Павлюка (цю неформальну групу розпускав особисто Зеленський через підозру в тому, що вони працюють в інтересах Ріната Ахметова – УП)?

– Він допомагав на президентських виборах формувати штаби, і тому ця група органічно з'явилася.

– Що з цією групою відбувається сьогодні? Вони ж між собою все одно можуть спілкуватися, працювати. Я чув, що Офіс, керівництво партії надалі спілкується із Павлюком?

– Я ж вам сказав, коли група велика, треба знизити її вплив до 10% максимум. Ми знизили її вплив.

– Скільки у "Слузі народу" неформальних груп?

– Чотири.

– Яка третя, четверта?

– Давайте не вникати в деталі, а то хтось ще почне пишатися, що в нього є група.

– У будь-якому разі ви своїми відповідями фактично визнали, що є група Павлюка і група Дубінського.

– Я не визнаю. Ви мені кажете – я коментую (посміхається).

– Пару місяців тому ви мені сказали, що даєте 75% імовірності, що цей парламент не досидить до кінця каденції. Сьогодні що думаєте з цього приводу?

– Вірогідність зменшилась до 40% за рахунок того, що ми вчимося.

Про підготовку до місцевих виборів

– Восени будуть місцеві вибори. Як "Слуга народу" готується до них?

– Ми працюємо над стратегією, яким чином будемо будувати ці регіональні штаби, структуру. Бо у нас багато stakeholders (зацікавлених сторін – УП): є і депутати-мажоритарники, які хочуть допомагати. Є наша партія, є місцеві еліти, які мають свої плани, і нам це все треба поєднати. Або навпаки не поєднувати.

Нам треба вирішити, в який спосіб ми будемо рухатися.

– А які варіанти стратегій?

– Ми зараз бачимо багато негативу в регіонах, де люди кажуть: "Ми приходимо до ваших офісів, а у вас – повна невизначеність". І це дійсно так, але до кінця лютого ми матимемо чітку стратегію з відповідальними особами, які будуть розгортати цю партійну систему по Україні.

– Хто над цим працює?

– Олександр Корнієнко зі своїм штабом.

– А хто у нього в штабі? Політтехнологи?

– Багато людей. Соціологи, медійники, політтехнологи.

– Який буде меседж кампанії? "Зробимо їх разом" вже не підходить.

– Буде перезавантаження. Нам докоряють зараз, кажуть: "У вас же вся влада, але ви нічого не робите, я ось живу й у мене в місті – ями на дорогах". А це на місцевому рівні, ми на нього майже не впливаємо зараз, окрім силового блоку.

– "Перезавантажимо їх разом"?

– Не знаю, який слоган буде медійний, але суть його, що, якщо люди чекають радикальних змін на місцях, треба перезавантажувати владу.

– Чи Офіс президента готується до місцевих виборів на окупованих територіях?

– У частині Мінського процесу є такий компонент, але перед ним йде й безпековий компонент. Але ми до нього нормально не дійшли. Було декілька розведень, спроби припинення вогню, тому зарано про це казати.

– І найголовніше питання: ви будете залишатися головою фракції чи вже втомились від цього?

– Перед Новим роком втомився, зараз відпочив і відчуваю енергійно себе. Це по-перше.

А по-друге, я буду орієнтуватися на рішення президента. Якщо він мені скаже піти, то я піду, навіть не буду обговорювати.

Роман Кравець, Українська правда